Підсумки року: Огляд авторського кіно 2011 року


Як і завжди залишаючись в тіні гучних світових кінопрем’єр авторські і незалежні фільми у 2011 р. дивними шляхами потрапляли до глядача. Деяким із них пощастило побувати у прокаті, а інші були демонстровані лише в рамках фестивалів чи залишились доступними в інтернеті. Про кіно, яке задає сучасні критерії мистецтва далі.


«Драйв» (Drive, реж. Ніколас Віндінг Рефн)

Фільм "Драйв" невимушено привабливе явище серед усього американського кіно у жанрі екшн. Трейлер, у якому задля реклами зібрали усі екстремальні сцени дійсно оманливо натякає, що на глядача чекає щось на кшталт "Перевізника" зі Стетхемом. В процесі перегляду справді стає зрозумілим, що за стильною картинкою, ідеальним саундтреком і досить цікавим сюжетом режисер абсолютно не намагається вразити глибокими авторськими посилами. Його майстерність і смак самостійно увиразнюють банальний жанр і сюжет непересічним відчуттям задоволення від перегляду. Малопрочитувана гра Раяна Гослінга і Кері Малліган теж може насторожувати, але саме таким ми можемо пам'ятати Де Ніро у "Таксисті" Скорсезе. Герой випадково втягнений у кримінальні розборки залишається діяти задля випадкової дівчини і її сина. Відчуття, що його автомобільна самотність може бути завершеною кидає героя Гослінга на криваве винищення тих, хто може не лише вбити героїню Малліган, але й остаточно забрати у нього майбутнє, яке ледь помітно з’явилося перед ним.


«Поза Сатаною» (Hors Satan, реж. Бруно Дюмон)

Демонстрований у позаконкурсній програмі кінофестивалю «Молодість» фільм «Поза Сатаною» - це витриманий у впізнаваних режисерських формах останній на сьогодні проект знаного у вузьких колах француза Бруно Дюмона, який двічі отримував гран-прі Каннського фестивалю (за «Людяність» і «Фландрію»). Його остання робота б’є по терпінню недосвідченого глядача і зачаровує вірного шанувальника. Знову глядач змушений займатися пошуками не завжди присутнього, чітко прописаного авторського висловлювання. Знову Дюмон знімає непривабливих акторів на тлі неймовірно гарної провінційної місцевості. Але й знову він утримує раніше задану планку не поступаючись масовій культурі. Його герої мовчать, але їх мовчання заворожує. Їх дика і безлика поведінка підкреслена інстинктивними потягами і релігійними алюзіями довершує переливання сюжетного дійства з пустого в порожнє. І не можливо пов'язати щось із побаченим. Від такої магічної нудьги приправленої відчуттям несподіваного кримінального повороту неможливо відмовитись.


«Олена» (Елена, реж. Андрій Звягінцев)

Один із небагатьох фільмів київської «Молодості», який, здається, сподобався усім і кожному. Звягінцев, який перебуваючи в пошуках творчого самовираження змусив засумніватись у відчутті реального в кіно у «Вигнанні», повернувся до глядача, життя, буденності у простоті і вишуканості з гнітючою музикою знаменитого Філіпа Гласса. Нам демонструють життя в контрасті, але жодне місце зайняте героями не викликає захоплення і бажання стати на бік чиєїсь правди, адже їх вчинки спотворені майновими катаклізмами наскрізь фальшиві і асоціальні. Режисер чудово відтворює знайомі типажі, і стає моторошно, що навколо нас і в нас самих можуть бути такі ж самі історії, в яких бажання жити заможніше може створювати хибний і деморалізуючий стан гниття із середини. Фінальний епізод взагалі нагадав знамениту стрічку Бунюеля «Вірідіана». А ці щасливі писки нікчем біля екрану телевізора лиш вкотре довели істину про горбатого і могилу.


«Меланхолія» (Melancholia, реж. Ларс фон Трієр)

Остаточно позбавившись тягара режисера-новатора Ларс фон Трієр у останніх картинах («Антихрист» і «Меланхолія») ідеалістично налаштований на контакт із природою. Його герої переживають природні страхи і перверсії. А міжособистісні контакти винесені раніше на перший план («Розбиваючи хвилі», «Та, що танцює у темряві», «Догвілль») тепер програють боротьбі людського-жадібного з природнім-невідворотнім. Режисер замислив «Меланхолію» не лише як пастку героїв перед остаточним фіналом. У картині дивовижним протиставленням видаються рішуча прагматика Клер (Шарлотта Генсбур) і чутлива дурість Джастін (Кірстен Данст) - вони уособлюють ті полярності, які так любив Бергман, демонструючи їх в «Шепотінні і криках». Надзвичайний фільм, витриманий у візуальній досконалості «Антихриста», ламає стереотип про скінченність теми апокаліпсису в кіно, і змушує нестримно очікувати наступного творіння данського мізантропа.


«Туринський кінь» (A Torinói ló, реж. Бела Тарр)

Про останню роботу угорського режисера Бели Тарра дискусії точилися неймовірні. Для нестримних любителів оригінальної кіномови ця картина одразу перетворилась у певне відверте видовище, яке таїть у собі "створення світу навпаки", "кінець Бога" тощо. Ті, хто очікував на спокійний 146 хв. перегляд чекаючи карколомного розвитку сюжету полишили кінозал із ненавистю до самолюбства автора, який зайнявся під кінець свого кіножиття відвертою профанацією. Для непідготовленого глядача дана робота буде обтяжливою спробою віднайти сенс під неймовірно похмурим саундтреком Міхая Віга. Але той, хто не звик шукати у кіно лише жування попкорну зможе розшифрувати абсолютно прості істини вкладені у здається безкінечному і похмурому сюжеті від якого залишається відчуття повного спустошення, завершеності і убогості існування.


«Інша Земля» (Another Earth, реж. Майк Кехілл)

Продовжуючи апокаліптичну тему, яка у 2011 була достойно висвітлена не лише у блокбастерах, але й в авторському кіно cтрічка Майка Кехілла «Інша Земля» - це песимістична спроба показати життя землян, в яких на небі з’явилась абсолютна копія власної планети. Історія невідворотної автокатастрофи забрала життя не лише сім’ї головного героя, але й спотворила існування дівчини, яка стала винуватицею цієї трагедії. Як і у стрічці «21 грам» понівечені життям герої врешті-решт сходяться. Але сюжет пов’язує існування «Землі-2» і героїв, які були змушені страждати на нашій планеті зовсім не вміючи зупиняти час чи стирати пам’ять. Коли головна героїня дізнається, що виборола квиток на поїздку на «Землю-2» в неї народжується надія. Адже тепер вона зможе віднайти себе там, можливо із менш драматичним життям. Все, що тут виправити ніколи не вдасться можна у абсолютно іншому світлі побачити на іншій планеті. Картина, що виборола на минулорічному «Санденсі» кілька призів можливо і не є видатним творінням сучасного кіно, але принципово цікавим для перегляду твором в якому режисер нам розповідає привабливу історію космічного забуття.

Максим Івануха

mivanukha 24 січня 2012


Ім’я:
29 липня 2021
Ваш коментар

популярні новини


Вілл Сміт у трейлері драми «Король Річард» Вілл Сміт у трейлері драми «Король Річард»

Історія родини сестер Вільямс.

28 липня 2021 0 109
Зірки Marvel зіграють у комедійному горорі Зірки Marvel зіграють у комедійному горорі

Ентоні Макі і Девід Гарбор – у фільмі «У нас привид».

28 липня 2021 0 162
Леслі Грейс отримала роль Бетдівчини Леслі Грейс отримала роль Бетдівчини

Дочка комісара Гордона.

22 липня 2021 0 616
«Мисливці за привидами: З того світу». Новий трейлер «Мисливці за привидами: З того світу». Новий трейлер

Прем'єра – у листопаді.

28 липня 2021 0 182
Джон Сіна у трейлері комедії «Друзі по відпустці» Джон Сіна у трейлері комедії «Друзі по відпустці»

Зірка «Форсажу 9» йде у відрив.

22 липня 2021 0 633