30 років самотності


Рецензія на фільм: І будуть люди
Фільм І будуть люди

2019-2020 роки стали, на диво, щедрими на появу придатних для перегляду серіалів українського виробництва: у 2019 році вийшов дуже хороший детективний серіал «Хованки» (ще якби його відзняли українською – було б узагалі чудово), у 2020-у – шикарний «Спіймати Кайдаша» та задовільні «Козаки». Драматичний серіал «І будуть люди» (2020) також вийшов вартим перегляду.

В основі сюжету – однойменний роман українського письменника Анатолія Дімарова. Широка аудиторія може знати письменника завдяки фільму «Українська вендета» (1990), знятому за мотивами однойменного оповідання. Доля історичного роману «І будуть люди» була непростою: він був написаний і виданий ще у 1960-х роках, але повна «письменницька» версія, без виправлень і скорочень, побачила світ аж у 2006-му. І одною із заслуг його 12-серійної екранізації є те, що вона викликає бажання ознайомитись з першоджерелом.

Події серіалу відбуваються на Полтавщині з 1901-го по 1932-й роки. В центрі сюжету – декілька українських родин, які опиняються у вирі неспокійних подій: роки російського царату переходять у Першу світову війну, безуспішна боротьба України за незалежність закінчується становленням радянської влади і малочисельним антирадянським підпіллям (такий собі відгомін повстанців Холодного яру), а завершується все подіями Голодомору 1932-33 років. Серіал побудований по принципу «одна серія – окрема історія». Кожна серія присвячена окремим історичним подіям і персонажам. Між серіями може бути часовий відрив у кілька років, а головний герой однієї серії може стати другорядним в іншій, або й узагалі бути виведеним з сюжету.

Серіал мав усі шанси провалитись – драматичний сюжет міг скотитися в банальне намотування шмарклів на кулак, як то повелося у більшості творів класичної української літератури. На щастя, серіал «І будуть люди» ця проблема оминула. Ще однією особливістю серіалу, яка могла б скотити його на самісіньке дно став режисер Аркадій Непиталюк, адже на його рахунку – нікудишні «Припутні» (2017) й лайнокомедія «11 дітей з Моршина» (2019). Але схоже, що Непиталюк повчився на своїх помилках, і більша частина серіалу виглядає пристойно в плані постановки. Правда, варто зазначити, що в деяких сценах помітно кульгає режисура, й актори відверто фальшивлять, наче на зйомках режисер задрімав, і знімальній групі доводилось якось викручуватись самостійно, бо горіли терміни.

І раз вже згадали про акторську гру, то тут також все вийшло неоднозначно. В одних випадках актори були точними попаданнями в образи. Наприклад, якщо взяти Акмала Гурєзова в ролі сільського голови Василя Ганжі, приклеїти йому вуса і попросити зробити похмуре обличчя, то глядач швидше за все скаже – «вірю»; якщо взяти Ніну Набоку в ролі звичайної української жінки, то український глядач зі 100% гарантією впізнає в ній когось зі своїх знайомих або родичів; з Віктором Ждановим все давно зрозуміло – він у своєму дідівському амплуа переконливий як ніхто інший. А ось інші актори помітно «не тягнуть», наприклад, Костянтин Темляк в ролі лікаря Олега: якщо у «Кіборгах» така меланхолійна манера говорити не викликала зауважень, то в серіалі «І будуть люди» це вже схоже на фальш. Треба удосконалювати акторське уміння – он Олександр Піскунов «виріс» із зашуганого новобранця в тих таки «Кіборгах» до впевненого у собі молодика в серіалі «І будуть люди». І ще деякі актори, як Остап Дзядек, залишають неоднозначні враження – ось видно, що вони стараються, але для повністю переконливого образу чогось не вистачає. У випадку Дзядека це помітно ще й з тої причини, що йому дістався, фактично, один з головних героїв і найбільш позитивний персонаж серіалу: його Оксен Івасюта – умілий господар, турботливий сім’янин і чоловік-ліберал (звичайно, враховуючи тогочасні реалії, які, правда, в українських селах з тих пір не сильно змінились). Звичайно, обставини ламають і його, схиляючи до аморальних вчинків. Але він все ж таки знаходить в собі сили стати на ноги.

Зате жодних претензій не викликає візуальна сторона фільму: кольорові гамми в різних сценах підібрані добре, а операторська робота – на високому рівні, особливо враховуючи наявність багатьох тривалих сцен, знятих без монтажних склейок. Однозначне захоплення викликає підбір місць для натурних зйомок (в тому числі і природи) й відтворення на екрані традиційного українського побуту: вигляд вулиць українських сіл, традиційний український одяг, внутрішнє оздоблення українських хат – усе зроблено дбайливо і з увагою до деталей; видно, що відповідальні за реквізит недарма їли свій хліб.

В цілому, «І будуть люди» (2020) – дуже хороший серіал на тему української історії першої половини 20 століття. Для тих, хто цікавиться цією тематикою – серіал обов’язковий до перегляду. Серіал, звичайно, не позбавлений певних недоліків, але це той випадок, коли після перегляду ними хочеться знехтувати.

0
Зорян 21 квітня 2021


Ім’я:
19 вересня 2021
Ваш коментар

Інші рецензії автора


Дикі історії Дикі історії

Рецензія на фільм «Погані дороги» (2020)

11 червня 2021
Про мерців і дурнів Про мерців і дурнів

Рецензія на фільм «Армія мерців» (2021)

30 травня 2021
Бездумні копіювальники Бездумні копіювальники

Рецензія на фільм «Безславні кріпаки» (2020). Увага, розкриваються деякі  деталі сюжету!

17 квітня 2021
Битва гігантів Битва гігантів

Рецензія на фільм "Ґодзілла" проти "Конґа" (2021)

13 квітня 2021
Тут був кіт-кухар Тут був кіт-кухар

Рецензія на фільм “Monster Hunter“ (2020)

16 березня 2021