Кредо студійного високопосадовця


Рецензія на фільм: Assassin's Creed: Кредо вбивці
Фільм Assassin's Creed: Кредо вбивці

Історія перенесення відеоігор на великий екран не знає світлих плям на своєму полотні з часів першої “Обителі зла”. Суцільна чорна стрічка. Після перших анонсів і роликів екранізація серії ігор “Кредо асасина” (Assassin’s Creed) стала вогником надії. Особливо це стосується безпосередніх прихильників ігрової серії виробництва французського ігрового мейджора Ubisoft. Найбільш інтерактивна галузь мистецтва вже давно заслужила собі місце під сонцем. Достатньо поглянути на фінансові показники індустрії комп’ютерних розваг, які щорічно досягають по різним джерелам від 23 до 86 мільярдів доларів. Це приблизно стільки ж, скільки заробляє кінематограф. Не зважаючи на вражаючий потенціал, сподівання могутніх голлівудських студій продовжують розбиватися об небажання сприймати відеоігрове джерело серйозно.

Акторський склад і вражаюча візуальна концепція надали проектові переконливості. У картині зіграли Майкл Фассбендер, Маріон Котійяр, Джеремі Айронс і, місцями, Брендан Глісон та Шарлотта Ремплінг. Проект отримав багатообіцяючий бюджет в розмірі 125 мільйонів від студії Regency. Майкл, певно, захоплений перспективою гарно вжити запропонований бюджет, покликав команду, з якою працював над екранізацією легендарної п’єси Уільяма Шекспіра “Макбет” в 2015 році. Режисер Джастін Курзел, сценарист Майкл Лессі і друга скрипка фільму Котійяр: всі разом трудилися над попереднім проектом.

Яким би артистичним не був склад професіоналів у “Кредо асасина”, врятувати поганий сценарій виявилося для них не під силу. Стрічка виглядає як студійний проект, що спирається на маркетинг та імена акторів, але ніяк не винагороджує глядача за довіру. Картина притягує увагу і інтерес, але абсолютно не піклується про кінцевий результат. Типово для проектів, що застосовують бізнес-модель “hit and run”. Досить дивно спостерігати таку недбалість, при старті нового кіно-франчайзу. Та не він перший, не він останній.

По сюжету Каллум Лінч, персонаж Майкла Фассбендера, потрапляє у дослідницький комплекс корпорації “Абстерго”, що належить секретному культу тамплієрів. Останні утримують героя та інших і не надто стараються прикидатись, що це лікувальний центр по вивченню людської агресії. Вони рішуче налаштовані використати ДНК “пацієнтів”, що зберігає пам’ять їх предків-асасинів. Метою сумнівної організації є отримання давнього могутнього артефакту, що був захований 525 років тому одним з убивць-романтиків. Новітня тамплієрська технологія “Анімус”, зчитуючи генотип, дозволяє Каллуму зануритися у спогади пращура, змушуючи його буквально пережити їх особисто. Замість крісла з технологією віртуальної реальності та нейро-інтерфейсом з оригінальних ігор у стрічці пристрій стає гігантським робо-щупальцем. Металева клішня хапає піддослідного за спину, ніби ляльку та носить його по лабораторії взад-вперед, повторюючи тілесні рухи з симуляції генних спогадів. Протагоніста підключають до інструмента: фокус переноситься в середньовічну Іспанію часів знаменитої експедиції Колумба і одіозної Інквізиції Калатрави, де фільм і проявляє свої небагаточисленні хороші якості.

З рештою, залишається подрібнений кашоподібний субстрат сюжету, екшен-сцен та пафосу. Кіно поступово розвалюється на шматки, як зібраний з цегли без цементу монумент. В цьому піщаному штормі абсурду і наївності, який студія Regency вважає за сценарій, немає за що зачепитись крім відчуття потужної патетики, що є скоріше заслугою саундтрека та вражаючих паркур-сцен. Персонажі керуються виключно жанровими кліше, а мелодраматично вилуплені очі Котійяр разом з недоречними слізьми Фассбендера лише додають абсурдності. Можна зрозуміти, що з ідеї про давній артефакт могутніх цивілізацій, який містить “секрет” вільної волі, студійні діячі та їх резидентні сценаристи навіть не мали наміру робити нічого путнього. Взявши приклад з, власне, першоджерела, можна було зліпити достойний меш-ап з техно-трилеру та історичного фікшену. Не цього разу.

0
ExileDaniel 15 січня 2017


Ім’я:
01 серпня 2021
Ваш коментар

Інші рецензії автора


La La Land: щасливий сум La La Land: щасливий сум

Барвисто наївна мелодійна історія кохання і успіху, коли синергійна, а коли антагоністична

31 грудня 2016