Казки сновидінь.
Дитинство – це час дивовижних снів, чистих мрій, надій… час, коли збуваються найбільші чудасії. Саме тоді реальними стають найзагадковіші істоти, як наприклад, велетні у книзі Роальда Дала «ВДВ» (Big Friendly Giant) (не плутати з усім відомим підрозділом армії, хоча Військово-повітряні сили теж стають одними з «персонажів» книги; так само геймери знають, що BFG – це Big F***ng Gun, шалена пушка). Світова критика називає «ВДВ» «Книгою №1» сучасної дитячої літератури, і тому не дивно, що метр кіно Стівен Спілберг взявся за цю книгу… А що з цього вийшло, як потішило око та серце– подивимось нижче.
Отже, маленьку дівчинку Софію «викрадає» Велетень з Країни Велетнів. Потім «дівчуватко» стає його другом, полюючи на Сни, які відображають усі грані людської натури – від надій, кохання до ненависті – і самим жахливим з них є «ненависть непрощення»; а прекрасним, чуттєвим діамантом серед них– «сердечний сон Софії». Сам ВДВ їсть «ойгірки», гонить з них хмільну шкумбурбульку; на відміну від своїх величезних спывплемынників-людожерів Тілогриза, Костохруста, М‘сопоглинача та інші шістьох-що полюють на людей … Останні вважають ВДВ відсталим невдахою, хоча сам Великий Дружній Велетень, хоч і плутає слова, є найрозумнішим з них.. І, звичайно, він горою стає на захист Софії, а потім – вони вдвох звертаються за допомогою до самої королеви.
Власне в стрічці є одна сюжетна лінія, - історія протистояння ВДВ та Софії з велетнями-людожерами, проте обіграна надзвичайно майстерно, в якій веселі ноти переходять у сумні інтонації, радість у сум, жорстокість – у доброту. Це кіно, де є місце сміху, тонкому ліризму і навіть – згадкам про трагічні події, що були в біографіях Софії та ВДВ. Канва сюжету виглядає єдиним цілим; про «ВДВ» дійсно можна сказати - глядач дивиться його легко, невимушено, «на одному диханні».
Окремо можна сказати про музичний супровід. Він надзвичайно органічно переплітається з «тілом» фільму, стає «єдиним цілим» з ним, неначе стає своєрідним музично-візуальним твором.
Пару слів про декорації. Можна сказати, що саме тут режисер відступив від фантастичного гіперралізму (вийшло деяким каламбуром, проте думаю, зрозуміло), іноді вони здаються дещо схематичними – можливо, це буде деяким послабленням візуального навантаження на маленького глядача. Власне, візуальний супровід не відсилає нас до конкретної епохи – то він тяжіє до стилістики вікторіанської Англії, то – до сучасних нам гвинтокрилів, рацій і таке інше…
Гра акторів на досить високому рівні, можливо, деякі моменти на мою думку, дещо «переграні» в бік театральності (що власне відсилає нас до тяжіння до схематизму візуальної частини), хоча це більше стосується другорядних персонажів – як велетів-людожерів, так і «людисьок». Проте творчий дует Марка Райленса, що створив образ невпевненого великана-«білої ворони», і Рубі Барнхілл в ролі Софії, що передає сміливість своєму великому другу – одна з окрас фільму.
Переклад виконаний надзвичайно майстерно, усі ці слова-перевертеші «від ВДВ» були взяті з книжковій редакції українського перекладу Віктора Морозова під редакцією Івана Малковича видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» - незаважаючи на еквілебристику, глядач точно розумє цю химерну гру.
Як висновок. «ВДВ» - це чудовий дитячий фільм, навіть просто взявши книжку і відкривши її на будь-якій сторінці, зрозумієте, що стрічка досить чітко відображає «дух» книжкової версії»; стрічка, яка буде цікава і дорослим глядачам, проте більше – цікавій до пригод малечі.