Захисник


Рецензія на фільм: Кровний батько
Фільм Кровний батько

Фільм «Кровний батько» (2016) схожий на дещо запізнілу спробу французьких кінематографістів повторити успіх фільму «Викрадена» (2008). Мабуть, цією неоригінальністю сюжету і пояснюється провал фільму в прокаті (хоча нікудишня реклама і, власне, обмежений прокат також зіграли свою негативну роль), незважаючи на високі оцінки критиків. Але чи є фільм поганим сам по собі?

«Кровний батько» розповідає про колишнього бандита на ім’я Джон Лінк, який після звільнення з в’язниці живе тихим життям в американській пустельній глушині. Але одного дня до нього заявляється його донька, яку він не бачив багато років, з проханням захистити її від злочинців, що полюють на неї…

Найперше, за що рядовий глядач, скоріше за все, зверне увагу на даний фільм, так це за Мела Гібсона в головній ролі. Ну, Гібсон і грає прекрасно. Якою би неоднозначною людиною він не був, але на кінематографі він знається чудово, тому і в «Кровному батькові» він вийшов цілком природнім в ролі брутального чувака (особливо круто він виглядає в темних окулярах і на мотоциклі), готового горою стояти за своє чадо. І борода йому в цій ролі дуже личить, тому навіть шкода, коли він у другій половині фільму її позбувається. Що ж до інших акторів, то їм особливо немає що грати: Ерін Моріарті в ролі доньки зовні приємна, але не більше, а Вільям Мейсі та Дієго Луна просто заскочили сюди під час перерви на інші проекти.

Зате з візуального боку фільм вийшов непоганим, завдяки чудово поставленим пейзажам каліфорнійської пустелі та красивій картинці. Що ж до перестрілок, то у фільмі їх не так і багато, але ті що є поставлені добре (наскільки дозволяв скромний 15-мільйонний бюджет), з літрами кровищі. З динамікою оповіді у «Кровному батькові», в принципі, також порядок, в сон фільм не вганяє, присутня невелика кількість хорошого чорного гумору. Звичайно, фільм можна покритикувати за певні сюжетні ходи, але на загальну якість фільму вони не впливають.

В цілому, «Кровний батько» - непоганий кримінальний бойовик, хоча і не шедевр. В принципі, на шедевр ніхто і не чекав – ні від режисера Жана-Франсуа Ріше, який зняв невдало перезняв «Напад на 13-й відділок» (2006), а потім зняв непоганий біографічний фільм про Жака Меріна (2015) та хорошу комедію «Цей незручний момент» (2015), ні від сценариста Пітера Крейга, який брав участь у написанні сценарію до «Міста» (2010), а потім дав маху і пішов писати сценарій до третіх «Голодних ігор», так що для останнього «Кровний батько» став своєрідною реабілітацією, а заодно і екранізацією свого власного роману.

0
Зорян 04 березня 2019


Ім’я:
03 серпня 2021
Ваш коментар

Інші рецензії автора


Дикі історії Дикі історії

Рецензія на фільм «Погані дороги» (2020)

11 червня 2021
Про мерців і дурнів Про мерців і дурнів

Рецензія на фільм «Армія мерців» (2021)

30 травня 2021
30 років самотності 30 років самотності

Рецензія на серіал «І будуть люди» (2020)

21 квітня 2021
Бездумні копіювальники Бездумні копіювальники

Рецензія на фільм «Безславні кріпаки» (2020). Увага, розкриваються деякі  деталі сюжету!

17 квітня 2021
Битва гігантів Битва гігантів

Рецензія на фільм "Ґодзілла" проти "Конґа" (2021)

13 квітня 2021