Фільм Ми, наші улюбленці та війна 2024

На своїй чужій землі


Рецензія на фільм: Брама
Фільм Брама

Не потрібно від біди втікати.

Потрібно навчитись жити з нею

«Брама»

Українське кіно, думаю, вже пройшло шлях первинного становлення, і зараз починає викристалізовувати вже діленням по течіям, при цьому з досить сильною реалістичною тенденцією, на чому автори стрічок особливо і не наголошують. Однією з таких – в контексті соціального реалізму, надзвичайно сильною стрічкою можна назвати стрічку «Брама» (зняту за підтримки Держкіно України), яка була представлена четвертого липня в кінотеатрі «СінемаСіті» акторським колективом та власне її натхненниками - драматургом Павло Ар’є (за п‘єсою «На початку і прикінці часів, або Баба Пріся») та режисером Володимиром Тихим.

…Отже, Чорнобильска Зона та залишки невеличкого селища поблизу Прип‘яті. В ньому живе одна єдина сім‘я – баба Пріся, її дочка Слава Савченко, та трохи чудний її син – Вовчик. Загалом, їх життя – це суцільна боротьба за виживання, в якій теж далеко не все однозначно. Так, голова сім‘ї – Пріся – вона аніскілечки не обтяжена випробуваннями – для неї все навколо – казки та легенди, обряди та чари, - тім більш коли є гриби, які відкривають «браму». Навіть аварія на ЧАЕС для неї – легенда, яка стала результатом змови… Проте для Славки та Вовки – Зона – це життя поза цивілізацією, без її благ, життя поза законом, життя, що є іграшкою для чужаків, для яких зона – розвага, де можна полювати не тільки на дичину, а і на тих, хто повернувся.

Жінка крутить роман з заїжджим міліціонером (на дворі – 1996) Василем, а син все намагається знайти друзів (з його оповідей) серед сталкерів. Проте одного разу він отримує поранення і всім героям потрібно викласти карти, заглянути в своє минуле.

…Якщо говорити прямо, то «Брама» - це намагання переосмислити образ «двічі маленької» людини – по перше, та що не належить до елітної касти «суддів, депутатів, прокурорів», що живуть однозначно поза законом, а по друге – вигнанців, «переселенців», яких не приймає нове оточення, виштовхує з відчю знову у Зону.

По-третє, їм недоступні основні куці гарантії – пенсії, медична допомога.. І власне, саме страшне – що це ламає людину, проте ті, як Пріся – що пережила Голод 1933 та німецьку окупацію, ставши героїнею радянського партизанського загону – мають шанс вижити і намагаються дати шанс близьким, і зараз виклик не менш страшний, аніж в лиховісні години… Сюжетна лінія надзвичайно прониклива, цільна, - з діленням на глави. і поряд з картинами виживання, ми бачимо такий собі чудово візуалізований світ «міфів зони», що часто перетікає в гротескні форми - проте з запитанням – це реальність чи візуальне відображення гри уяви героїв…

Гра акторів. Так, звісно Ірма Вітовська зробила неймовірне – постарівши у кадрі на сорок років, зігравши вісімдесятирічну жінку, персонажа з неймовірною самовіддачею, без тіні фальші, персонажа, який споглядає історію країни чесно – багатостраждальну, де на кожному оберті історичного маховика йшлося в більшості про виживання, проте – без внутрішньої злоби…ЇЇ дочку – Славку Савченко – що її зіграла акторка Віталіна Біблів - це жінка, яка страждає від важкого, невлаштованого життя, в буднях вона заклопотана буденними справами(вибачте за каламбур), і – дивакуватим сином. Доречі, жіночі персонажі виглядають куди більш сильними, аніж чоловічі – син Вовчик і коханець міліціонер Василь, які так чи інакше намагаються плити за течією, не можуть дати прямого бою а чи життю, а чи несправедливості…

Як висновок. «Брама» - це не вповні реалістичне кіно, так само вона ще меншим є «етно-жахастиком», бо найбільшим жахом є саме життя героїв. Так, це актуальна стрічка, вдвічі актуальна в контексті сучасної проблеми «переселенців» зі Сходу України, що стали жертвами спочатку збройного конфлікту, а потім, як і тоді «чорнобильці», часто зустрічають навіть на офіційному рівні – неспрйняття, ворожнечу, стикаються з матеріальними проблемами та проблемами адаптації. І більше – «Брама», це та стрічка, з якою так чи інакше – в прокаті чи після нього – потрібно хоча б ознайомитись. Бо справді – іноді для всіх нас може бути пізно.

1


Avatar
Ім'я:
29 березня 2024

Інші рецензії автора


Ностальгійно-підліткова пригода (привидів і людей) Мисливці на привидів: Крижана імперія Ностальгійно-підліткова пригода (привидів і людей)

Родина Спенглер вирішує повернутися до Нью-Йорка. Тим паче славнозвісний будинок, у якому розміщувалася пожежна частина, знову можуть...

22 березня 2024
Кіно світла, кіно життя, кіно музики Я, «Побєда» і Берлін Кіно світла, кіно життя, кіно музики

90-ті. За три дні до запланованого концерту музикант-початківець Кузьма вирушає зі своїм другом Бардом до Берліна на старій...

17 березня 2024
(По)дорож По по істину Панда Кунг-Фу 4 (По)дорож По по істину

Здобувши три перемоги над лиходіями світового рівня завдяки неперевершеній відвазі та шаленим навичкам бойових мистецтв, легендарному...

14 березня 2024
Смак натхнення або Ідеальний світ кулінарії Смак свободи Смак натхнення або Ідеальний світ кулінарії

У невеличкому містечку, де виросла Варя (Ірина Кудашова) немає, нажаль, поціновувачів високої кухні. Шлях до успіху був би набагато...

10 березня 2024
Париж. Любовні новели Одружитися знов Париж. Любовні новели

Чоловік вирішив, що у дружини з’явився коханець - її молодий бос. І він терміново має щось робити

9 березня 2024