Фарсові історії про голівудських кінематографістів


Рецензія на фільм: Аве, Цезар!
Фільм Аве, Цезар!

Американські режисери Джоел та Ітан Коени, які цілком заслужено вважаються одними з найкращих на своїй творчій ниві, пробували себе в різних жанрах кіно – від серйозних кримінальних трилерів (наприклад, «Старим тут не місце») та драм (наприклад, «Справжня мужність») до комедійних фарсів (наприклад, «Великий Лебовскі»). Саме до останнього з вказаних жанрів режисери вирішили звернутися знову зі своїм фільмом «Аве, Цезарю!» 2016 року.

Події фільму розгортаються на початку 1950-х років у США, де на одній з голлівудських кіностудій працює Едді Меннікс, своєрідний агент, який займається вирішенням численних проблем, які виникають в акторів: допомагає їм уникнути скандалів, за проханням продюсерів допомагає акторам отримати роль, «запудрює мізки» набридливим журналістам… Робота ця вкрай тяжка і непроста, але Едді вона подобається і з нею він успішно справляється. При чому, його уміння помічають в іншій компанії, не пов’язаній з кінематографом, і пропонують працювати у них, запропонувавши більші гроші, але легший графік роботи, ставлячи Меннікса перед дилемою: поміняти роботу і проводити більше часу з родиною чи все ж продовжити займатися улюбленою справою. Паралельно відбувається викрадення актора Берда Вітлока, який грає головну роль в пеплумі «Аве, Цезарю!» (такий собі аналог «Бена Гура» (1959)), після чого Едді отримує записку з вимогою викупу…

Вказана вище фабула є умовно-головною в сюжеті фільму. Справа в тому, що увесь сюжет складається з багатьох цікавих історій, які переплетені між собою персонажами, головним з яких і є Меннікс. Правда, фільм і його що є сили старається посунути з переднього плану, акцентуючи увагу на інших сюжетних лініях: тут і історія з актором Гобі Дойлом, який по сюжету фільму увесь час грав ковбоїв у вестернах, а тут його попросили зіграти глибоку і серйозну драматичну роль; і сцени з актрисою ДіАнною Моран, яка на екрані виглядає гарненькою і приємною дівчиною, а поза кадром веде себе і розмовляє як стерва; і епізоди з комуністами, які колись писали сценарії і знімали фільми, але за свої політичні погляди були вигнані з кінематографу і так далі. Історій вистачає і всі вони цікаві і дуже смішні. Фактично, брати Коени взяли реальні факти з історії американського кіно 1950-х і довели їх до абсурду. Чого тільки варта сцена з актором, який через свою симпатію до комунізму вирішив виїхати до СРСР, і біля берега його спеціально зустрічає радянська субмарина. Дивитися без сміху на таке неможливо, тим паче що і гумор у фільмі на висоті.

Фільм краще сприймається, якщо його дивитися в оригіналі, оскільки актори виклались на повну. Джош Бролін в ролі Едді Меннікса зіграв жвавого і мудрого «великого комбінатора», якого не лякають жодні проблеми: сказали заплатити викуп – не ворухнувши бровою, знайшов гроші і заплатив, паралельно розібрався, хто стояв за викраденням. Джордж Клуні в ролі талановитого і самозакоханого Берда Вітлока вийшов достобіса комічним, особливо у фінальних сценах. Сподобався і раніше «незасвічений» Олден Еренрайк в ролі Гобі Дойла – гарно зіграти актора, який по сюжету фільму грає, як дерево – тут дійсно потрібен талант. Чудово зіграли і Скарлетт Йохансон в ролі симпатичної стерви, і Тільда Суїнтон в ролі двох сестер-близнючок-журналісток, які пишуть крамольні статті про акторів, але конкурують одна з одною, і Рейф Файнс в ролі режисера Лоренса Лоренца, і Ченінг Тейтум в ролі актора-танцюриста… Коротше кажучи, акторський склад - «зоряний» (багатьох, як ото Дольфа Лунгрена можна і не помітити) і грають прекрасно.

Візуально фільм також виглядає чудово – красива кольорова гамма, грамотна операторська робота і непогано відтворена атмосфера США 1950-х з характерним одягом і машинами. Звичайно, видно, що через брак бюджету деякі сцени «на свіжому повітрі» знімались у павільйоні, але для фільму в жанрі комедійного фарсу це швидше «плюс». Інша справа, що деякі сцени танців та пісень можуть сподобатися не всім – тут вже питання смаку. Звичайно, ці сцени не псують фільм, а швидше урізноманітнюють його, хоча відчувається бажання режисерів вгодити більш широкій аудиторії та й критикам заодно.

Але в цілому, «Аве, Цезарю!» - чудова комедія, яку рекомендується подивитися для підняття настрою. Дуже смішний фільм, ну, і непогана сатира на кінематограф.

0
Зорян 29 липня 2018


Ім’я:
24 липня 2021
Ваш коментар

Інші рецензії автора


Дикі історії Дикі історії

Рецензія на фільм «Погані дороги» (2020)

11 червня 2021
Про мерців і дурнів Про мерців і дурнів

Рецензія на фільм «Армія мерців» (2021)

30 травня 2021
30 років самотності 30 років самотності

Рецензія на серіал «І будуть люди» (2020)

21 квітня 2021
Бездумні копіювальники Бездумні копіювальники

Рецензія на фільм «Безславні кріпаки» (2020). Увага, розкриваються деякі  деталі сюжету!

17 квітня 2021
Битва гігантів Битва гігантів

Рецензія на фільм "Ґодзілла" проти "Конґа" (2021)

13 квітня 2021