Прокляття родини Гремів


Рецензія на фільм: Спадковість
Фільм Спадковість

Стан, в якому перебуває жанр «фільмів жахів» можна охарактеризувати одним українським словом - «дупа». Ніякі інші порівняння на ум не приходять, коли нудне та діряве в плані сюжету сміття на зразок «Тихого місця» (2018) отримує високі оцінки. Так що не дивно, що ще один, не набагато кращий фільм під назвою «Спадковість» (2018) також здобув успіх у кінокритиків та глядачів.

Сюжет фільму вкрай простий – в родині Гремів, в яку входить мати, чоловік, син і донька, починають відбуватися містичні події… І далі все йде по накатаній – дивні видіння, загадкові знаки, жахливі сни і так далі. Неочікуваних поворотів у сюжеті немає, хоча автори до кінця фільму зберігають інтригу (пересічний глядач швидше за все розгадає її на самому початку), щоб врешті повідати про існування чергової змови чергового містичного культу, який намагається привести у світ чергового демона. Дуже оригінально, чи не так?

Та все ж варто зазначити, що фільм «Спадковість» був задуманий як фільм жахів, а у них сюжет нечасто відзначається глибокою продуманістю чи, не дай Боже, логічністю. Головне – це атмосфера жаху, очікування чогось страшного. І як з цим у «Спадковості»? Та не дуже, хоча пара страшнуватих сцен все таки є. Але атмосферу «Спадковості» вбиває його неспішність – фільм переповнений затягнутими сценами, без яких можна було б обійтись, цікавих сюжетних поворотів немає, в результаті чого інтересу до подій, що відбуваються, немає.

Рятує фільм його візуальна сторона – картинка виглядає непогано, відповідно до жанру; робота оператора досить професійна, пара сцен зняті довгим планом; і звуковий супровід підібрали хороший – він часто лякає більше, ніж те, що відбувається на екрані.

Також компліментів заслуговує гра акторів, а точніше – актриси Тоні Коллетт, яка зіграла матір сімейства. Її персонаж прописаний найкраще, а Тоні прекрасно передала усі емоції, переживання і божевілля героїні. На її фоні усі інші персонажі виглядають менш продуманими: син, якого непогано зіграв Алекс Вульф, ніби й виражає переконливий страх і переживання, але йому присвячено мало екранного часу, батько сімейства – взагалі ходяча маска без передісторії, акторові Гебріелю Бірну не дали розвернутися. Найгірша справа з донькою – її персонаж абсолютно не прописаний, і складається враження, що актрису Міллі Шапіро взяли на роль через її природно страшнувату зовнішність, щоб лякала глядачів своїм виглядом, а не акторською грою. Правда, цього персонажа швидко і досить тупо виводять з сюжету, залишаючи найважливішим запитання – чому вона присутня майже на всіх плакатах фільму?

Найбільше бісить у «Спадковості» його закінчення – традиційне для багатьох фільмів жахів відкрите закінчення з натяком на продовження. У голові авторів знову заграв прагматизм і бажання у випадку касового успіху зняти продовження і заробити ще грошенят. Так воно в принципі і виходить – фільм «Спадковість» у кілька разів окупив витрачений на його створення бюджет, а значить не виключена поява нової серії фільмів, так як це вийшло з «Паранормальним явищем», «Закляттям», «Астралом»та іншими. Але ніяких радісних очікувань з цього приводу немає – «Спадковість» досить посередній фільм жахів. Звичайно, набагато кращий за «Тихе місце», та все ж… Ех, якісні фільми жахів на рівні «Дзеркал» (2008) виходять вкрай рідко.

0
Зорян 18 лютого 2019
Like



Ім’я:
31 жовтня 2020
Ваш коментар

Інші рецензії автора


Британський цинізм Британський цинізм

Рецензія на фільм “День Бастилії” (2016). Увага, розкриваються деякі деталі сюжету!

04 жовтня 2020
В облозі В облозі

Рецензія на фільм "Форпост" (2019)

13 вересня 2020
Мозгомахаріум Мозгомахаріум

Рецензія на фільм "Віваріум" (2019)

01 вересня 2020
Котячий послід Котячий послід

Рецензія на фільм "Наші котики" (2020)

24 серпня 2020
Історія однієї камбоджійської дитини Історія однієї камбоджійської дитини

Рецензія на фільм «Спочатку вони вбили мого батька» (2017)

20 серпня 2020