Невдала сатира


Рецензія на фільм: Кролик Джоджо
Фільм Кролик Джоджо

Друга світова війна закінчилась дуже давно, але пам'ять про неї жива. Було розказано чимало історій про цю трагічну сторінку історії у вигляді книг, фільмів та комп’ютерних ігор. Серед них було багато правдивих історій і багато… не дуже правдивих. І зараз складається враження, що вже всі більш-менш відомі історії розказані, тому люди, які хочуть розповісти щось про Другу світову, починають активно фантазувати. І ці фантазії зазвичай викликають сумніви в адекватності їх творців або в розумінні ними описаної теми. Подібного маразму вийшло чимало – то шизофренічний «Хлопчик в смугастій піжамі», де син охоронця концтабору зав’язує дружбу з в’язнем цього самого концтабору, то ідіотська «Крадійка книжок», де чотири з п’яти громадян тоталітарної нацистської держави – найтолерантніші люди в галактиці і тому подібне. Інша справа, якщо хтось уміло клеїть дурня, як Тарантіно зі своїми «Бесславними виротками», але таких прикладів мало. Розхвалений усіма «Кролик Джоджо» - точно не один з прикладів останнього.

Події фільму відбуваються в нацистській Німеччині наприкінці Другої світової в неназваному містечку, де живе маленький хлопчик на ім’я Йоганн. Батько малого пропав на війні, тому Йоганн живе з матір’ю і вчиться в гітлерюгенді. Хоча Йоганн хоче бути ідейним нацистом, навіть створив собі уявного друга, який виглядає, як Адольф Гітлер, в малого не виходить буди справжнім «арійцем»  - він не наважується скрутити шию кролику, за що отримує прізвисько, вказане в назві фільму. А коли головний герой виясняє, що його мати ховає в домі єврейку, його звичні переконання починають змінюватися….

Якою б неновою була ідея переосмислення людиною свого життя під впливом обставин, але дало втілити її на екрані вдається далеко не кожному режисерові. На жаль, в новозеландця Тайки Вайтіті це також не вийшло. І хоча Вайтіті не назвеш прямо поганим режисером, але майстром комедії, яким його вважає більшість глядачів, знайомих з його творчістю, він також не є – його фільми, такі як «Тор. Рагнарок» і «Що ми робимо в тінях» здатні розсмішити лише невибагливих глядачів, під пиво і в компанії друзів. Ось і з «Кролика Джоджо» пробували зробити комедію з глибоким соціальним підтекстом: мовляв, дивіться – промивка мозків і пропаганда ненависті – це погано. Але чи вийшов з цього хороший фільм? Та ні, посередній. Можливо, це через занудність самої оповіді, а, можливо, через те, що закладені в ньому ідеї подаються вкрай банально – вони не органічно вплетені в сюжет, а подаються «в лоб» устами персонажів. То, може, «Кролик Джоджо» - це хороша, смішна пародія на нацизм? Ну, якщо когось смішить жирна тупа вихователька в нацистській формі, або німецький ветеран, який поводиться вкрай карикатурно, в якого малолітній шмаркач може вирвати з рук гранату, а цивільна жителька – вирубити ударом в пах, тоді вас можна привітати – вам все ще 12 років. «Великий диктатор» (1942) іронізував над нацизмом в стократ оригінальніше.  

Через банальну і нудну подачу краще не задумуватися про сюжетну логіку, інакше фільм ризикує втратити залишки чарівності. Для прикладу візьмімо епізод, де головний герой виясняє, що його матір переховує в домі переслідувану нацистами єврейську дівчинку (ну, знаєте, один з найзатертіших сюжетних ходів усіх сучасних творів про Другу світову, без яких не можна обійтись – нацисти переслідували тільки євреїв, ну, на свята ще ромів, але то десь за кадром). Поставте себе на місце дівчини – що робити, якщо перед тобою син твоєї рятівниці, малий хлопчина, якого не ввели в курс справи? Може, поговорити з ним, переконати що ти не ворог, перевести на свій бік? Ні, треба погрожувати, лупцювати, приставляти ножа до шиї, бо тільки так можна завести дружбу. І знаєте що? У фільмі це спрацьовує!

Цікаво, що Вайтіті старався замаскувати недоліки свого твору регулярними омажами на творчість Уеса Андерсона – тут тобі і симетрична зйомка, і яскрава кольорова гамма і часом дивакуватий монтаж, і раптовий спалах насильства в кадрі з повішеними людьми в кадрі. Але, мабуть, Уес Андерсон, на те він і Уес Андерсон, що вміє не тільки симетричній фільми знімати, але й цікаві історії розказувати. А Вайтіті… Ну, хіба що фінальне побоїще вдалось. А ось фінал – це щось: країна під контролем іноземних військ, містечко зруйноване, багато загиблих, але головному все рівно – давайте влаштуємо танці просто на вулиці.

Навіть сумно, що в цей фільм затягли досить непоганих акторів. Ще сумніше – вони старалися як могли, щоб врятувати фільм. Дебютант Роман Девіс в ролі Йоганна зіграв непогано, хоча хлопчина ніде раніше не грав. Скарлетт Йохансон в ролі матері Йоганна відіграла просто відмінно – чудове перевтілення в жінку з важкою долею, в якої через постійні стреси (поранення сина на тренуваннях, розчарування у владі, антивоєнна агітація) почали вилітати клепки. Непогано вжився в роль Сем Рокуелл в ролі пораненого на війні і розчарованого в нацизмі капітана Кленцендорфа. Правда, у фільмі він керує гітлерюгендом, що дивно – капітан не приховує, що не вірить у перемогу своєї країни, а його замашки гомосексуаліста, для розкриття яких його підручним зробили Теона Грейджоя, викликають запитання, чому його досі не пов’язало усюдисуще гестапо. І навіть Тайка Вайтіті не полінувався засвітитися у фільмі в ролі уявного друга головного героя Адольфа Гітлера.

Коротше, фільм «Кролик Джоджо» - ніякий не шедевр і точно не вартий премії «Оскар» за кращий адаптований сценарій. Фільм непродуманий, його ідеї не подані як слід, так званий «гумор» не здатний розсмішити. Але за хороших акторів і красивий візуал можна глянути, якщо немає чогось кращого.

0
Зорян 07 березня 2020
Like

Ім’я:
05 квітня 2020
Ваш коментар

Інші рецензії автора


Секс у болоті Секс у болоті

Рецензія на фільм «Коли падають дерева». Увага, присутні розкриття сюжету!

04 квітня 2020
Кайдашева сім’я XXI століття Кайдашева сім’я XXI століття

Рецензія на серіал «Спіймати Кайдаша»

26 березня 2020
Сон рябої кобили Сон рябої кобили

Рецензія на фільм "Маяк"

12 березня 2020
Вибивайло у каптурі Вибивайло у каптурі

Рецензія на фільм "Лукас" (2018)

14 січня 2020