Чарівна спокуса мрії
-Ви Бог?
-Ні, я сценарист
«Кафе бажань»
Так, є щось тепле у виразі «французька комедія» - скільки ми знаємо чарівних стрічок цього напряму. Проте часто досить важко і зберігати класичні мотиви, і намагатись внести нові мотиви в цей жанр – і тому перед режисером і одночасно автором сценарію стрічки «Кафе бажань» (фр. La belle époque) Ніколя Бедосом у боротьбі за серця глядачів стояло вдвічі важке завдання.
Отже, сюжет стрічки обертається навколо подружньої пари, Віктора та Маріани Друмонд, що переживають кризу у подружніх відносинах. Так, в них є успішний син, в матері – практика психолога та коханець, і лише художник виявляється самотнім. Він вирішує скористатись сертифікатом, щоб стати учасником реконструкції від майстра фантазій Антуана – сценариста, що за величезні гроші відтворює для клієнтів чи реальні історичні костюмовані сцени, чи будь-яку сценку з життя клієнта. Віктор прохає відтворити зустрічі з головним коханням свого життя у 70-х, де знайомиться з Марго…
Загалом, «Кафе бажань» - істинно французька комедія, можливо занадто французька як на сьогоднішній день. Тут реальність «перетікає» у «театральний спектакль», спектакль змінює реальність. Ба більше, Віктор витрачає всі нові і нові гроші на кожну нову реконструкцію в «Кафе бажань» чарівної епохи своєї молодості, і не хоче мириться з реальністю. Так, це могла би бути трагедія, проте автори залишають повествування у вигляді романтичної комедії – що досягається майстерною операторською роботою, роботою з кольором і освітленням: причому театральна реальність більш яскрава та «підсвічена», будні змальовані в холодних кольорах.
Акторська гра витримана в традиціях класичної комедії з Франції – і загалом мабуть акторам було одночасно і важко, зважаючи на планку цього жанру, і в чомсь легко – зважаючи на той факт, що це все їм знайомо, як повітря Парижу. Так, роль Маріани втілила Фанні Ардан, зірка та класик французької «сінема», її чоловіка – Віктора – зіграв теж метр- актор Даниель Отей. Цікаві ролі Марго (Дорія Тильє) та Антуана (Гійом Кане), - майстрів ілюзій, які затягують у свій вир п’янким обманом, і, мабуть, для «скептиків комедій» стрічка буде здаватись занадто приторно-солодкою.
Щодо висновку. Власне, автори не вигадували «велосипед», проте зшили для сюжету оригінальні шати. Так, звісно, стрічку можна порекомендувати усім поціновувачам ліричного кіно, а більш широке коло глядачі зацікавить тонке і проникливе змалювання людських стосунків.
Недзельницький Андрій