Нас обманули - рецензія на фільм Ілюзія обману: Другий акт - Kino-teatr.ua

Київ
язык
Увійти через
facebook google

Нас обманули


Рецензія на фільм: Ілюзія обману: Другий акт
Фільм Ілюзія обману: Другий акт

Перша частина «Ілюзії обману» запам’яталася багатьом як один із найкмітливіших та найінтерактивніших фільмів свого жанру. Обман зору глядача вдало поєднувався з обманом зору персонажів, а потім це все пояснювалося простим, майже домашнім способом. Додайте сюди гумор, інтригу та чудову акторську гру й зрозумієте, чому на продовження так чекали.

Тим паче новини зі знімального майданчика обіцяли лише покращення та розширення знайомої формули. До Джессі Айзенберга, Марка Раффало та Моргана Фрімена додався Деніел Редкліф, кому ж як не йому грати у фільмі про магію! А фокуси з трейлерів так взагалі змушували рахувати дні до виходу.

На жаль, все виявилося не так райдужно. Автори просто забули про відчуття міри, додали забагато й неякісного, перетворивши фільм на само пародію.

Уся стрічка відчувається наче збірка хороших ідей, що через поспіх чи опущені руки не були доведені до кінця та вдало втілені. Наче коли тобі обіцяють неймовірний фокус, але це ж треба старатися, тому виконують його як небудь і ти навіть бачиш, куди зникає монетка. Або ж новий режисер, Джон Чу, який до цього знімав лише документальні фільми про Джастіна Бібера та мюзикли просто досяг межі свого «таланту».

Зав’язка фільму форсована: наші «вершники» просто повертаються на велику сцену, щоб покарати чергового пройдисвіта, не маючи особливих мотивів, крім, власне, зйомок сіквелу. От тільки цього разу їх обставляють. А потім ще раз. І ще раз. І це все теж виявляється чиїмось планом. А цей план, насправді, вже давно спланували самі «вершники». Проте це не так, їх дурять! Загалом, кожні 10 хвилин статус-кво у цьому фільмі змінюється і автори, що очевидно, не могли впоратися із таким складним сюжетом, просто втрачають цілі елементи повісті. Наприклад, історія з підміною чіпу закінчується нічим, ми так і не знаємо, хто це зробив і навіщо. Потрійна мотивація головних антагоністів теж робить мертву петлю й закінчується глухим кутом, хоча вони могли просто вбити головних героїв сотню разів. А щодо «Ока» та їхньої участі в сюжеті – це просто смішно. Загалом, не намагайтеся знайти у фільмі логіку, вона не передбачена. Це ж стосується і фокусів.

Якщо в першій частині вони всі були пояснені, або хоча б могли бути пояснені, то тут діється справжня магія. Люди телепортуються, дощ зупиняється, гіпноз перетворюється у телепатію, а досвідчені гангстери не можуть відрізнити аеропорт від річки (ні, я серйозно). Також режисер перегинає палку із цифровою графікою, з кінцями нівелюючи ілюзію реальності. Загалом, це дуже заважає переживати за героїв та слідкувати за подіями, адже ти знаєш, що це все-одно чийсь план і тобі все-одно нічого не пояснять.

До абсурдного зведений також гумор. Вуді Гарельсон, який грає себе та свого брата близнюка (що, судячи з поведінки, застряг у Панемі), перетворений на клоуна у цьому магічному цирку. Ви ж завжди мріяли про жарти нижче пояса у цьому фільмі, правда? Чи може вам не вистачало гегів? Ну що ж, отримуйте, решти не потрібно.

І проблема не лише у Вуді. Актори взагалі не стараються, очевидно тому, що від них і не вимагають. Айзенберг постійно дується та просто поводиться наче в себе вдома, акторське поповнення у вигляді Ліззі Каплан жахливо переграє, Редкліфу не пасує роль посіпаки. Майкл Кейн не перенокливий, сюжетна лінія Фрімена робить з нього ідіота. А введені в сюжет азіатські актори просто дратують. Чесно, найбільше питання, яке виникає після фільму: а як власне ця купка розумово відсталих персонажів змогла перехитрити «вершників»? І замість відповіді нам просто вкотре кажуть: бо, насправді, все було ось так!

Але тобі вже все-одно, ти заплутався ще після третього викриття. Фінальна фраза «хороший фокус хороший тим, що він багатовимірний» мала б підкреслити сюжетні надзусилля сценариста. Але якщо кожні 10 хвилин вигадувати новий ідіотизм, що не пов’язаний із попереднім та наступним, багатовимірності ти не доб’єшся. Лише нерозуміння з боку глядачів.

Чи були тут хороші моменти? Так, звісно. Окремі сцени поставлені досить креативно, вступні титри просто чудові, є хороші жарти. Чи достатньо цього? У документальному фільмі про Джастіна Бібера -більше ніж. Але у стрічці з такою родословною – звісно, ні.

«Ілюзія обману 2» - це три кроки назад у порівнянні з першою частиною. Від чогось, що варто дивитися одразу після «Друзів Оушена», до фільму, вагова категорія якого - сімейні комедії. Фінал традиційно натякає на продовження, от тільки цього разу його зовсім не хочеться.

0
Ярослав Зубченко 13 червня 2016
Like

Ім’я
23 серпня 2019
Ваш коментар

Інші рецензії автора


Нас обманули Нас обманули

Оригінальна назва фільму "Now you can see me" виголошується магами після вдалого фокусу. Відчуття ж після цього фільму схожі з...

13 червня 2016
Більше ніж ремесло Більше ніж ремесло

Він нарешті вийшов! Він вийшов! За 10 років після анонсу, після зміни режисера, сценариста, сценарію, студії, акторського складу,...

13 червня 2016
Каша із черапах Каша із черапах

Коли я підійшов на касу й попросив свої гроші назад, мені заявили, що з цим фільмом уже перевиконали план повернення коштів на місяць...

07 червня 2016