Останній лицарський роман
Без жертви нема перемоги
Трансформери, режисер Майкл Бей
«Трансформери» можна назвати справжнім епохальною річчю, що народилась з японської лінії іграшок «Microman», розпочату в далекому 1980, та «Diaclone», потім виведену на міжнародну орбіту іграшковою імперією «Hasbro’s R&D», з тріумфальним походом у світ коміксів, мультсеріалів, розпочатим роботами дизайнерів Сохея Кохари та Флоро Дері… В 2007 році режисер Майкл Бей взявся за кіноадаптацію пригод людей та роботів, що трансформуються на екран – значно спростивши міфологію, взявши її базові засади, проте одночасно втіливши усе, на що здатна сучасна індустрія спецефектів. І ось, в 2017 на суд глядача вийшла п’ята частина саги – «Трансформери. Останній лицар».
Сюжет даної стрічки автори вирішили, якщо говорити образно, в контексті «нового лицарського роману». Колись давно трансформери допомагали Мерліну та лицарям «круглого столу» боротись за світло цивілізації, так само потім супроводжуючи їх нащадків у боротьби проти варварства. Проте часи змінились – Оптимус Прайм покинув планету, автоботи і десиптекони опинились поза законом, на них полюють спеціально треновані загони, і лише ентузіасти типу Кейда Йегера і дівчинки Ізабелли допомагають позитивним – захищаючи і проводячи сеанси лікування. Проте незабаром Квінтесса (з раси творців трансформерів) робить спробу відродити Кібертрон, знищивши Землю, за допомогою чарівного жезлу…
Власне, якщо розглядати сценарій, то для даного фільму він вийшов цільним, незважаючи, що автори зробили всю історію людства «трансформероцентричною» і одночасно зробивши її деякою формою «лицарського роману» - з усіма його атрибутами. Нащадками середньовічних лицарях в обладунках тут є вже пілоти ВПС, піхотинці, науковці – що навіть перед смертельною загрозою здатні боронити планету перед лицем значно сильнішого противника. Тут є і головний герой - Кейд Йегер, і нащадка роду Мерлінів – «прекрасна дама» - Вівиан Вемблі… І звісно ж «автоботи та десиптекони»– Мегатрон, Оптимус Прайм, Бамбалбі, робот-дворецький…хоча все-таки мабуть як ніколи в циклі головну гру грають люди – самопожертвено, без жалості до себе… Візуальне втілення – так, воно просто неймовірне, просто заворожує і підкоряє глядача вповні, зважаючи на той факт що автори зовсім не обмежували свою фантазію і часто логіку. Мабуть, це той фільм де (мав змогу ознайомитись з IMAX-версією) технологія 3D використовує увесь потенціал об’ємності кадру, тривимірність не є просто домальованою картиною заднього плану – і звичайно всі додаткові спецефекти типу погонь, вибухів, візуалізації боїв, музичного супроводу- все це тут є на тій високій планці, задану в минулих частинах.
Головні герої як ми казали вище – це такі собі «новітні лицарі», хоча загалом ці типажі характерні для блокбастерів і втілюють майже обов’язкову думку що захищати цивілізацію, головним чином в образі США та союзників, є дійсно шляхетною справою, яка об’єднує людей зовсім різних соціальних і національних статусів. Так, Кейд Йегер (Марк Уолберг) – це н простий роботяга-механік, Вівиан Вемблі – спершу розпещена аристократка, а потім – безстрашний боєць, і Ізабель – підліток, що досконало розбирається в тонкощах ремонту-лікування. Окремо слід тут відмітити Ентоні Хопкінса, у ролі Лорда Хеддока – цікавий, харизматичний образ, що під маскою легковажного та ексцентричного аристократа ховає вмілого солдату… І звісно ж куди ж без саме трансформерів – Оптимуса Прайма, Бульдога, Когмана, Бамбалбі, і злого генія Кібертрона – Квінтесси…
…Як висновок. «Трансформери: Останній лицар» це той фільм, про який можна сказати –смачна страва, знову подана під новим гарніром, сюжет, «в новому обрамленні». Це чергова історія про зіткнення двох видів - «з плоті і крові» та металу, можливо, апофеозу сучасного рівня спецефектів, блокбастер, зшитий по його класичним лекалам характерів, фільм, який чудово розважить на вихідні, проте який цілком заповнить вечір, як і по хронометражу, так і бенкету візуальних вражень.