Увійти через
facebook
 

Батяр капут!


Рецензія на фільм: Шляхетні волоцюги
Фільм Шляхетні волоцюги

«Що це за цирк»? - запитує один з персонажів фільму «Шляхетні волоцюги» ближче до фіналу. Під час перегляду даного недофільму хочеться відповісти, що у цирку зазвичай веселіше.

Події фільму розгортаються в якійсь альтернативній реальності, створеній хворою фантазією творців фільму, а точніше, в окупованому нацистами Львові. Німецька розвідка хоче відшукати один артефакт, який має допомогти нацистам виграти у Другій світовій війні. За цим же артефактом полюють і радянські шпигуни. У це «протистояння» вклинюється пара львівських злодіїв (або батярів, як їх називають у фільмі), Мирослав та Богдан…

Описана вище фабула – дуже спрощене описання тої заплутаної, беззмістовної і незв’язної нісенітниці, яку сценаристи даного фільму пробували видати за сюжет. Бо серед численних сюжетних ліній є історія львівської баронеси, її онучки Христі, її коханого-єврея, її дядька, ще двох львівських бандюків (не головних героїв) і так далі. І неясно, для чого було обтяжувати сюжет стількома персонажами, якщо їхня роль у сюжеті фільму – мінімальна. Через таку кількість непотрібних персонажів і сюжетних ліній, Мирослав та Богдан, які, по задумці, мали би бути головними героями, відходять мало не на третій план.

Але це було б не так страшно, якби фільм було цікаво дивитися. Але ж ні, сценарій починає «буксувати» вже на десятій хвилині, дійство стає страшно нудним і тягучим. На двадцятій хвилині хочеться, щоб ця муйня чимскоріше закінчилась. І Боже збав від перегляду цього фільму у кінотеатрі, бо на тридцятій хвилині може виникнути бажання повіситися на кінопроекторі.

Обтяжує перегляд фільму його так званий «гумор», який складається в основному з ідіотських кривлянь, мавпувань та несмішних жартів, які періодично «опускаються» нижче пояса: то радянський агент грає на балалайці, сидячи перед фотографією голої жінки, через що зі спини здається, ніби він займається мастурбацією (як смішно, ха-ха-ха!), то повідомлення для агентів виходить із задньої частини дерев’яної пташки (Петросян вже заздрить!), то з’являються скажені голі карлики-нацисти... Єдина сцена, яка може викликати легку усмішку – це сцена в Африці (так, у цей фільм і чорношкірих аборигенів завезли). Ще трохи і даний фільм став би українською перзйомкою російського фільму «Гітлер капут!», в якому, за іронією, зіграли деякі актори «Шляхетних волоцюг», в тому числі і Юрій Хвостенко, який зіграв роль Мирослава.

До речі, про акторську гру. Її інакше як «театральщиною» (в поганому розумінні цього слова) не назвеш: вилуплення очей на півобличчя, недолугі гримаси, актори періодично затинаються (дубль не вдався, але перезнімати не захотіли). У цьому балагані похвалити можна лише Ірину Гришак, яка зіграла Христю та Івана Шарана в ролі Богдана, який, в принципі, зіграв того самого сільського дурника із серіалу «Останній москаль», лише додавши колоритну львівську говірку.

Зі звуком у фільму також проблеми: іноді репліки героїв озвучені так, що стає неможливо щось розчути. Хоча чи варто щось слухати – цікавих діалогів у фільмі немає. Музика у фільмі лише підсилює його недолугість.

Похвалити можна лише людей, відповідальних за підбір реквізиту і натури для зйомок: автомобілі, костюми, інтер’єри будинків, пейзажі вулиць та панорами старого Львова – все відповідає стилістиці кінця 1930-х. Видно, що над цим заморочились і виглядає усе це, як мінімум, красиво. Тільки ось старання реквізиторів пішли прахом через провал фільму по ключових параметрах: по акторській грі, сюжету та якості постановки в цілому.

Потенціал у фільму «Шляхетні волоцюги» був великий, і цілком міг вийти такий собі «Ва-банк» по-українськи. Іронічно, але на стадії виробництва «Шляхетних волоцюг» розгорівся скандал, мовляв, фільм є саме перезйомкою якогось маловідомого польського кіна з аналогічним сюжетом. Коротше, кажучи, пробували додати фільму популярності, але кращим він від того не став. А натомість «Шляхетні волоцюги» посіли «почесне» місце поруч з іншим дном українського кінематографу, на зразок «Свінгерів» та «Київського торту». Дуже сумно.

1
Зорян 27 вересня 2018
Like

Ім’я:
17 жовтня 2019
Ваш коментар
Наталя
Наталя 01 березня 2019 08:15
0
Гість 30 вересня 2018 14:16
І ще хочу додати, батяри, це гультяї, дотепники і розбишаки, але аж ніяк не шахраї і не злодії. Це була свого рогу міська субкультура Львова 1920-1930-х і були вони перважно поляками. Навіть була радіопрограма у Львові 1930-х "Радіо Батярів", де видумані персонажі панове Щепко і Тронько розказували жарти, свого роду "Камеді клаб"..Самі батяри сиділи по кнайпах, жартували з городянами, напивалися билися, але не були криміналітетом..Кримінальних елементів вони зневажали і називали їх "Кіндерами"..Тому закидати яйцями співака в опері, пожартувати над поліціантом це було їх справа..Але не вкрасти і не вбити, бо це були не волоцюги, а звичайні городяни, які працювали в конторах, вчилися в університетах, вели дрібний бізнес, жили в приватнух будинках і квартирах..Але любили зібратися і побешкетувати..
Давайте перестанемо знімати художні фільми, бо там нема ні грама правди
.
Гість
Гість 24 жовтня 2018 19:06
0
Це так зване "маловідоме польське кіно" - фільм Włóczęgi" ("Волоцюги") - напевне, найбільш відомий фільм у Польщі. Немає там ЖОДНОЇ!!! людини, яка б не бачила його і не знала б головних героїв Щепця і Тонця, які говорять та співають  Балаком (так називається львівський діалект). Ще із цими персонажами було знято фільм "Będzie lepiej" ("Буде краще") та, у 1939 році, "Серце батяра", який, на жаль, не зберігся, під час бомбардування Львова згорів. Можна було б багато писати про субкультуру львівських батярів, абсолютно неоднозначну з українського погляду, але не тепер і не в цьому місці. Щодо фільму, українського, коротко: він може сподобатись виключно "рускоязичной публікє", яка, перепрошую за "іхній діалєкт", ніколи "нє отобьйот дупля. об чьом тут базар". З повагою до всіх, хто не сприймає наруги над історією та культурою Львова зокрема та Галичини загалом.
.
Гість
Гість 30 вересня 2018 14:16
+1
І ще хочу додати, батяри, це гультяї, дотепники і розбишаки, але аж ніяк не шахраї і не злодії. Це була свого рогу міська субкультура Львова 1920-1930-х і були вони перважно поляками. Навіть була радіопрограма у Львові 1930-х "Радіо Батярів", де видумані персонажі панове Щепко і Тронько розказували жарти, свого роду "Камеді клаб"..Самі батяри сиділи по кнайпах, жартували з городянами, напивалися билися, але не були криміналітетом..Кримінальних елементів вони зневажали і називали їх "Кіндерами"..Тому закидати яйцями співака в опері, пожартувати над поліціантом це було їх справа..Але не вкрасти і не вбити, бо це були не волоцюги, а звичайні городяни, які працювали в конторах, вчилися в університетах, вели дрібний бізнес, жили в приватнух будинках і квартирах..Але любили зібратися і побешкетувати..
.
Гість
Гість 30 вересня 2018 14:03
+2
Повністю згоден з автором рецензії.. Додам, що саундтрек абсолютно не вдалий і не відповідає часу, бо батярська субкультура лишила по собі колоритний спадок у вигляді міських пісень...Вони в кінці дали фрагмент пійсні "файдулі-фай" та "Тільки у Львові" але можна було б при наявності бажанння зробити не псевдорокенрольні постановки а щось дуже стилізовано схоже..Абсолютно огидна і неприродна сцена з виховательками жіночого пансіону...Тотальна божевільня якась всюди...
.

Інші рецензії автора


300 тухольців 300 тухольців

Рецензія на фільм "Захар Беркут" (2019)

09 жовтня 2019
У лісі-лісі темному... У лісі-лісі темному...

Рецензія на фільм "Воно приходить уночі" (2017)

14 травня 2019
Шанхайська робота Шанхайська робота

Рецензія на фільм "Шанхайський перевізник"

22 березня 2019
Захисник Захисник

Рецензія на фільм "Кровний батько" (2016)

04 березня 2019
Якось у Мексиці... Якось у Мексиці...

Рецензія на фільм "Рома" (2018)

26 лютого 2019