Кислотный дом (1998)
Описание фильма Кислотный дом
Тільки що переглянув фільм “Кислотний будинок” в англ. варіанті “Acid house”. Останнє слово співзвучне зі словом хаос. Так насправді і є... Єдиною причиною, що змусила мене переглянути цей фільм – був той факт, що це екранізація за твором Ірвіна Уелша (Irvine Welsh). Щотландський літературний кислотник відіграв неабияку роль у попередньому випадку із “На голці” (Trainspotting) (зробивши передумови до культовості). Та у випадку із “Будинком” йому нічим допомогти не вдалося.
Фільм складається із трьох розрізнених сюжетів. Єдине, що їх якимось чином пов’язує це деградація молоді, повальне захоплення футболом, секс (точніше його збочене обличчя), кам’яні шотландські джунглі, наркота, курево, пиво і сміття. А що печальніше - відсутність зв’язаності, концептуальності, ідейності. І все це в кінцевому випадку сплюндровує само себе переходячи на бруд, брутальність, блудійство і бездарність.
Боб із першого сюжету за один день отримав від життя стільки ударів долі – його вигнала футбольна команда, батьки і гьорлфренд. Хлопець так опустився, що аж зустрів (?!) Бога. Той перетворює Боба - лінивого, апатичного, тормозного егоїста - у паразита-комаху. Проскакує навіть неслабо філософська фраза тупу: “Кожен бачить Бога таким, як дозволяє йому його фантазія і розум”. Але на цьому все, решту тяжко назвати фільмом - якесь одне суцільне збочення.
В другому сюжеті Джонні (актор грав Томмі у “На голці”) одружується на вагітній повії. Це для того, щоб зрозуміти, що тій згодом буде байдуже і дитина і він сам. Вона буде проявляти більше уваги до збоченого типа із квартири зверху. А Джонні буде терпіти приниження, знущання – бо він “м’якошкірий”(така назва сюжету). Сюжет починається з із свого закінчення. Ще одна спроба закрутити і донести щось, що погрузло і розгубилося по дорозі.
Третій сюжет (так і зветься “Кислотний будинок”)з головним героєм Коко (актор грав Спада у “На голці”) найбільш неявний, незрозумілий, притуплений кислотними глюками та скверною (як і впродовж фільму). Занадто накрутили і перевтілень свідомості, і іграшкову дитину втулили, і той самий набивший оскому футбольний фанатизм у тупому, як і сюжет фіналі.
Настільки зруйнувати “світлу пам”ять про ”На голці” годі було й чекати. Кислотний будинок кидає тінь на його культовість. Після Трейспотінга Іван МакГрегор став зіркою першої величини (аж до Зоряних війн. Першого епізоду “дослужився” і недавно зіграв у “Мулен Руж”). Після “Кислотного будинку” зірок не буде. З’явиться упередженість до екранізацій (творів?) Ірвіна Уелша.
Розумію, падіння моралі, мотивації та взагалі цінностей примушує про це говорити і навіть показувати це в кіно (навіть в напів-андеграундному). Але крім плоского депресняка і його поглиблення все це нічого не приносить. “Наше життя є те, що ми про нього думаємо”. Але це не думка “Кислотного будинку”. Там таких не було. Не допоможе ні світлова геометрія, ні глюки і сцени з елементами оголеності, ні досить пристойний брит-попівський саундтрек, ні оригінальність вступних титрів (хе-хе). Занепад панове, глибокий занепад...