Епігонське знущання Спілберга над прогресивними технологіями, класичним коміксом і публікою
Якщо вписати в анонс кінопроекту всього три слова: Спілберг, motion capture i 3D, то успіх серед фанатіючих імбіцилів йому вже гарантований. Із такою публікою якби все зрозуміло із самого початку, а от чи варто дивитись екранізацію древніх коміксів бельгійця Ерже (“Краб із золотими клешнями”, 1941, “Таємниця “Єдинорога”, 1943 і “Скарби кривавого Рекхема”, 1945) пристойній писемній людині ще треба розібратися. Одразу запам’ятовуються живі і стильні вхідні титри, що відсилають до графічного стилю ретро-мультяшок Ерже, їх калейдоскопічна легкість претендує на звання одного із кращих інтро сезону, сам же “Тін-Тін” рук Спілберга, на жаль, ні на що претендувати не може.
Зйомки в стилі “motion capture”, м’яко кажучи, не зовсім пасують ретро-коміксам, така картинка підходить більше для sci-fi фільмів, підкреслюючи їх футуристичність. У випадку “Тін-Тіна” можна було б обмежитись і банальним 3D, бо отримана картинка – це навіть не мульт-бастер, а дуууже сильно розтягнуте в часі інтро до комп’ютерної гри, або ж нарізка із відео-вставок із комп’ютерної гри без самої гри, як наслідок – тільки горе грошам і море щастя для неписемних імбіцилів. Події “Тін-Тіна” не мають жодного ідеологічного вектору і присвячені виключно екшену заради екшену, в персонажів немає ні душі, ні емоцій, їхні піруети – очевидний сюрреалізм і від стовпа вони відлітають як набиті ватою ляльки, not like humans, таке враження, все це створено з одною лиш ціллю – розганяти нудьгу і навіть у пса Сніжка шарму як кіт наплакав, у всіх інших можна сказати його взагалі немає - воно і не дивно, що англійські кінокритики і дослідники творчості Ерже винесли мульт-бастер Спілберга про Тін-Тіна вперед ногами, бо це анімація класу “С”, що видає себе за анімацію класу “В”, Спілберг то ніколи режисером класу “А” і не був, тому він авторитет і метр хіба що в очах тьоті Зої із бухгалтерії.
Звичайно, рухи камери вивірені і точні, якість картинки cупер-пупер HHQQ2, але ж не камерою єдиною, Стівен! Ставка виключно на візуальні ефекти нагадує ситуацію, коли тьолка дуже гарна і радикально тупа: на неї якийсь час цікаво дивитися, але це нічим не чіпляє і через короткий час із нею стає дуже нудно. Головний герой Тін-Тін – рудоволосий юний чувачок, можна сказати окунь (маленька акула) журналістського пера, який візуально нагадує щось середнє між Незнайкою і Вейном Руні, любить розслідування, собаковод. Його пригоди переважно зіткані із алюзій на ретро-франшизу “Індіана Джонс”, до якої додаються алюзії на “Титанік”, “Піратів КМ” і “Бондіаду”. На початку – це ретроградна і нудна мультяшка, на фініші – не менш нудний і бездушний гамбургер-екшен, де спецефекти навалюються один на одного без жодного сенсу. Гумор стрічки дешевий, епігонський і переважно позбавлений інтелекту (навіть примінений до копів із Скотленд-ярду, він не працює), в основному виручає пес, але більшість приколів навіть не дотягують до рівня вінницького КВН, запойний капітан – персонаж, від якого Ерже заколовся б рапідографом. Переходи між сценами теж епігонські і нелогічні, квест за участю Тін-тіна - алюзія на голівудське мило “Скарби нації”, в ньому немає ніякої романтики і любовної лінії, правда в одному із епізодів таки натякається про надмірну любов до тварин...
Пригоди у Спілберга виливаються переважно в нагромадження пафосних, пустих і дуже дорогих спецефектів, в порівнянні із екранізацією “Тін-Тіна” навіть “Аватар” Кемерона – гіперінтелектуальна задушевна феєрія і райські сади. Одної лиш якості картинки і гамбургерових екшенів явно замало, щоб не заснути, тут в пригоді стає завбачливо припасений нашатир. Зрештою, Незнайка-Руні, алко-капітан і пес таки добираються до омріяних монет, витрачаючи на це нереально дооовгих 99 хвилин, не маючи ні сорому, ні совісті, вони прямим текстом натякають, що буде зніматись сиквел. І це справді страшно, покійний Ерже ще оного такого шедевра не витримає. “Пригоди Тін-Тіна” одна із самих гірших комерційних анімацій року, навіть гірше за “Кота у чоботях” і “Тачки 2 (хоча здавалося, куди вже…), десь на рівні “Ріо”, із нього треба лиш вирізати вступні титри і віднести їх в музей – вони цього справді достойні, все інше – клас “С”.
