Погана і ще гірша
У перших рядках цього тексту, присвяченого виходу на екрани стрічки "Омен: Початок", варто зазначити, що вона перевершила очікування: досвід останніх років із нескінченними розширеннями легендарних франшиз (у цьому разі мова про приквел) давав усі підстави припускати найгірше, але перший "Омен" режисера-початківця Аркаші Стівенсона виявився не таким уже й поганим (а місцями навіть гарним). Але й одкровенням не став.
Молода американка Маргарет Дейно приїжджає до Риму 1971 року, де, очікуючи постригу в черниці, має працювати в місцевому притулку для дівчаток. Уже в перший же вечір вона знаходить сусідку по квартирі на ім'я Лус (тобто "світло"), яка теж готується до знаменного акту, але вирізняється вельми вільними звичаями: і незабаром подружки опиняються в розважальному нічному клубі, де Маргарет уперше пробує міцний алкоголь і міцні обійми представника протилежної статі. Щоправда, варто сказати, що фіналу вечора вона не пам'ятає, а зустрінутий кілька днів потому хлопець із клубу, побачивши Маргарет, з жахом тікає від неї. Не дає спокою Маргарет і одна вихованка притулку, про яку ходять усілякі нехороші чутки. Відчуття темряви, що згущується, підсилює і отець Бреннан, який у приватній розмові викладає Маргарет вже геть несусвітні факти...
Як може здогадатися досвідчений глядач, Аркаша Стівенсон намагався створити картину, яка мала пояснити події, що розгорнулися в культовій стрічці Річарда Доннера "Омен" 1976 року. І попри все те, що режисерові та його творчому колективу вельми часто вдається продемонструвати кінематографічну витонченість у рамках жанру та чудове розуміння його законів, загальне враження псує надмірна прямолінійність драматургії й розповіді, зумовлена завданням, яке стояло перед ними. Хоча не виключено, що для глядачів, які не обтяжували себе зануренням в історію кіно, "Омен: початок" може стати вражаючою ініціацією в цьому жанрі.
