ПІР'Я ЗРАДИ У ФІЛЬМІ "ЧОТИРИ ПЕРА"

Саме через те, що обидва режисери, які за останні чотири роки буквально увірвались до "кіношної" еліти Голівуду, індійського походження, від їхніх нових робіт, що майже одна за одною стартували у американському, а згодом і в українському прокаті, очікували чогось такого, що через півроку неодмінно має взяти участь у розподілі призів Американської кіноакадемії.

Варто відзначити, що "Чотири пера" Капура - вже сьома спроба екранізації однойменного роману Альфреда Е.Вудлі, написаного рівно сто років тому.

На ролі головних героїв режисеру вдалося зібрати сузір'я розкручених (і водночас недорогих, за голівудськими мірками) акторів: зірку "Патріота" Хіта Леджера; Кейт Хадсон, яка вже встигла отримати номінацію на "Оскар" за роль другого плану у стрічці "Майже знамениті" та Уеса Бентлі, відомого роллю підлітка-вуайєриста у кращому, на думку багатьох критиків фільмі Голлівуду останньої п'ятирічки - "Краса по-американські".

Фільм безперечно вражає, хоча враження це має стійкий присмак нереалізованості можливостей, ніби-то сюжет мав більшу глибину режисерського задуму, а потім з ним щось трапилось. Тому ризикну спророкувати, що більше однієї номінації на "Оскар" (найвірогідніше за кращий костюм) ця робота не отримає. Про можливість отримання європейських премій цією черговою "лав сторі" годі й говорити.

Проблема картини в тому, що режисер, поставивши високу планку на початку фільму постановою надскладного питання про проблеми безглуздості імперської загарбницької війни, власноруч цю планку опустив. Ті, хто чекав на нове "Хоробре серце" чи, принаймні, "Патріота" можуть розслабитись - у фільмі немає "драйву", головні герої у ньому не захищають свою родину чи Батьківщину, вони просто красиво помирають за примарні "інтереси імперії", не розуміючи, навіщо це потрібно і йдучи в бій тільки тому "що так треба" або ж зі страху, щоб не затаврували "боягузом". Тому дуже неприємно спостерігати за метаморфозами головного героя, який усе-таки відправляється нелегально на війну, морально зламаний і заляканий суспільною думкою, аби у годину "Ч" надати підтримку друзям - зрадникам, які потім з високої трибуни під оплески розкажуть про важливість чоловічої дружби у справі боротьби за інтереси британської корони.

Проте фільм дійсно вартий того, щоб його переглянути - вражаючі батальні сцени, фантастичні ландшафти суданських пустель (натурні зйомки проходили не в Судані, а в Мороко), та складні відносини молодого офіцера, який не захотів йти на війну, з коханою та друзями, що не змогли зрозуміти і прийняти вчинок близької людини, який не вписувався у загальноприйняті стереотипи середовища.

Тому, насправді "чотири пера", які мали символізувати боягузтво того, кому вони надіслані, стали у фільмі символом зради та слабкості тих, хто їх надіслав. В цілому, "Чотири пера" є яскравою ілюстрацією невдалого компромісу між сміливим задумом та острахом режисера-індуса, що працює у Британії та США, проголосити себе супротивником війн, які ведуть великі держави, в той час, коли ці війни знову входять у моду.

Жахливим компромісом між логікою людських відносин і бажанням сподобатись публіці, яка до речі, приходить в кіно здебільшого посмоктати "кока-коли" та закришити підлогу поп-корном, а не доторкнутись до прекрасного, стає банальний хепі-енд, який звучить поминальним дзвоном над сподіваннями побачити крок вперед безсумнівно талановитого режисера. Шкода, але поки що це два кроки назад від рівня, задекларованого Капуром у "Єлизаветі" майже чотири роки тому.