Його робота №5

Проживання Левицького в Америці помітно відобразилося на його творчості. Як і в «селфіпаті», насіння американщини було засіяно в родючому українському чорноземі та добряче здобрене місцевим акторським гумусом. Роль типового американського «калледжа» епічно зіграв Чернівецький національний університет імені Федьковича (рідна альма матер режисера), а від мальовничих панорам рідних Карпат заплакав їхній Великий Каньйон.

В цілому, плоди мічурінського підходу вийшли їстівними. Американський оператор Марк Еберлі зробив дуже якісну глянсову картинку, з якої українська команда монтажерів склеїла динамічний відеоряд. В такій сукні не соромно вигуляти стрічку червоною доріжкою якогось фестивалю. Своїм лоском вона не затьмарить визнаних селебрітіз, але й златозубою дояркою з Хацапетівки вже не здаватиметься.

«Тіні незабутих предків» той нечастий український випадок, коли глядач здатен вловити більш-менш цілісний сюжет і відстежити його розвиток. Сценарій навряд можна назвати ідеальним – кількість голлівудських штампів поки кидається в очі, а суто американські типажі героїв на тлі місцевих локацій виглядають чужорідними тілами.

Дмитро Ступка намагається підтримати реноме свого прізвища, тому наповнює стрічку максимально можливим драматизмом. Ближче до кінця ходить тонкою межею перегравання і пару раз все-таки її порушує. Павло Лі - ще зі «Штольні» стандартний комік в акторській трупі Левицького, навколо його героя розгортається основний гумор стрічки. Роль блазня він грає справно, не перетворює дійство в клоунаду. Решта акторів, як то кажуть, на оцінку не награли. Хіба що відзначимо зовнішність дівчат.

«Тіні незабутих предків» смілива спроба освоїти жанр. На відміну від криво намальованого «Синевира», зі схожою тематикою і тим же роком випуску, робота обдаровує глядача надією на майбутнє українського ігрового кіно.

Якщо казати про режисера в цілому, то творчість Любомира Левицького – це інтернаціональний шлюб між американцем та українкою. Спочатку їх мезальянс кидається в очі, але в процесі синергії вони затирають один одному гострі кути, і їхній фрагентований пазл складається в цілісне полотно. Вона навчається зовнішньому лиску, а він наповнюється національною душевністю.

Тому чекаємо, що в наступних роботах Левицького на тлі голлівудської картинки американізовані типажі будуть більше схожими на місцевих жителів і стануть ближчими українському глядачеві.