ДУЖЕ ВЕСНЯНЕ КІНО

"Пані покоївка" або, якщо ближче до оригіналу "Манхетенська покоївка" як раз з цього ряду, і фільм на відмінно виконує завдання створення позитивного весняного настрою. Дженіфер Лопес у ролі покоївки латиноамериканського походження виглядає цілком органічно, роль не вимагає від неї якоїсь надзвичайної гри і можливо тому Джей Ло видається не такою вже відвертою бездарністю, як про це постійно пишуть критики.

Цікаво подивитись й на "червоного дракона" і колишнього "англійського пацієнта" Ральфа Файнса, який останнім часом закріпив за собою спеціалізацію на персонажах зі специфічною психікою, у невибагливій і доволі простій ролі багатого молодія, який між іншим, кандидує на виборах до сенату. Треба визнати, що стереотип сприйняття Файнса, що давив протягом перегляду фільму, сприяв враженню, що це - не його роль (ну, не добрі у нього очі!).

Сюжет простий та затертий адже кількість інтерпретацій історії Попелюшки можна сміливо заносити до книги Гінеса. Але, кожного разу захоплююсь вмінням американців практично в будь-який сюжет фільма будь-якого жанру ненав'язливо та органічно, а тому - майстерно закинути буквально дві-три речі (ідеї, вислови, діалоги) із глибоким змістом або принаймні актуальних для суспільства на даному етапі. Причому, робиться це несерьйозно, "між іншим", а тому легше засвоюється масовим глядачем на підсвідомому рівні. Практично будь-яка "легка" картина несе виховну або просвітницьку функцію, будь-то "8 миля", "Зірвиголова" або "Ліло та Стіч", не виключення з цього ряду й "Манхетенська покоївка".

Певною мірою, "Манхетенська покоївка" є ідейним антиподом "Стильної штучки". Остання оспівує союз рівних, насмехаючись над зазделегідь приреченими на провал спробами укладання "нерівних шлюбів". Натомість, "Манхетенська покоївка" (або ж "Пані покоївка", кому як більше до вподоби) навпаки - картина, що пропагує, так бі мовити, замішування сімейних коктейлів, заснованих на різних світоглядах, етнічному та соціальному походженні. В цьому плані фільм є схожим із "Коханням з повідомленням" чито з "Моїм великим грецьким весіллям". Окрім головної любовної лінії, дуже вдало і цілком у рамках жанру висвітлюється проблема ставлення до персоналу, що задіяний у сфері обслуговування та взаємовідносин між багатими клієнтами та людьми, що працюють у найнижчій ланці системи обслуговування, адже "вони такі самі, тільки в них багато грошей". І про це нікому, як з одного, так і з іншого боку не варто забувати.