"Зіркове дефіле на фоні Венеції"
$100 млн. бюджету, Джонік, Анжелінка (Джонні Депп і Анжеліна Джолі для тих, хто в танку), рімейк хітового фільму за 2005 рік – ось як намагається взяти на понт пересічного українського лошка із зарплатою в 1500 грн. голлівудський муві-мейкер Флоріан Хенкель фон Доннерсмарк.
Так як предтечного фільму “Невловимі” я не бачив, то це дозволить мені зекономити кілька міліграмів чорнила на написанні затяжного абзацу, присвяченого зіставленню та порівнянню, а також злобному гавканню про вторяки, повтори і голлівудський сюжетний секонд-хенд. Вже із перших п’яти хвилин стає достатньо очевидним, що цей spy-action робить ставку в першу чергу на якість, красу і навіть гламурність картинки. Робота оператора – чистий підручник, ніяких шероховатостей, наїзди, відкати, крупні і загальні плани, монтаж – все максимально дорого, сердито і академічно. Анжелінка не просто з’являється в кадрі – вона відкрито дефілює і показує моди, я вже не говорю про те, що все її шмаття пошите по інд.замовленню, це якби само собою розуміється. Загальну атмосферу кіношного глянцю як ніяк краще передає вибір локації, Венеція – місто-картинка, місто-листівка, мрія всіх туристів, це вам не по румунській глибинці бігати із ручною камерою в пошуках втраченої духовності!
Достатньо пізнавальною є сцена реставрації спаленої записки бравими співробітниками Скотленд-Ярду, під час якої мимоволі ловиш себе на думці, що в кожному кіні є доля кіна. Джонік випірнає в образі такого-собі зворушливо-романтичного героя нашого часу із електронною сигаретою зі штучним димом та поюзаною книжечкою Донцової у м’якому перепльоті. Анжелінка швидко дає Джоніку пару уроків пікапінгу і вже за мить обідає за його рахунок у вагоні-ресторані. Напис на плакаті у вагоні-ресторані: “Ніщо так погано не впливає на процес травлення, як їсти в оточенні працівників спецслужб, що знімають на камеру твою трапезу.” Імідж Джоніка витриманий в тому форматі, який люблять тьолочкі, тобто в добряче окультуреному варіанті пірата Джека-Горобця, котрий грає краще за все очима, губками та бровами. Достатньо колоритним також вийшов і образ головного ганстера, що полює на Джоніка у виконанні Стівена Берхофа, своєю “аристократичною” фактурою він сильно нагадує одного із українських нардепів…
Анжелінці без особливого напрягу вдається перевтілення (перевтілення?) в рокову жінку із діамантами у вухах та закутану у Версачу, а Джонік тим часом дає Джека-Сперроу під час втечі із готельного номера.
Сюжет “Туриста” доволі пунктирний і умовний та нічим особливим не відрізняється від інших spy-екшенів: переслідування, рольові ігри, ганстери, копи, всеперемагаюча любов, що зриває куш і обмаль сексу лиш у вигляді думок про мейклав та парочки актів кіссінгу. Спецефектів, на перший погляд, як кіт наплакав, але це тільки на перший погляд, насправді у фільмі використані два ломові спецефекти, котрі дивляться на тебе прямо із афіші – це Джонік та Анжелінка, котрі витягують увесь фільм лиш за рахунок того, що просто дефілюють на фоні Венеції, демонструючи ненапряжні акторські трюки. Стрічка побудована на принципі “капіталізації популярності”, де левова частина бюджету – це з/п для запрошених зірок першої величини, що якраз перебувають на піку тієї самої популярності. Народ не піде на кіно із Петром Вірьовкою та Машою Мухіною, але він буде шикуватися в чергу, щоб лицезріти Анжелінку та Джоніка, котрі стопудово зроблять чималеньку кассу тільки самим фактом власної присутності на екрані.
Відео-дефіле набирає максимального темпу під час показу Венеціанського балу, приходити на який без діамантів вважається ознакою поганого тону. Зрештою, “Турист” то такий-собі “фільм вихідного дня”, що має на озброєнні регулярний сюжет, дуже якісну картинку і парочку гіперпопулярних знаменитостей в якості головних спецефектів. І тобі від цього абсолютно ніяк, не добре, і не погано, просто сидиш і відчуваєш себе звичайним середньостатистичним українським лошком із зарплатою в 1500 грн. і це теж абсолютно ніяк, не добре, і не погано.
