Лабораторні досліди над людьми в кабінеті фільмо-хімії
Український кінематограф настільки скудний і убогий, що поява будь-чого на його теренах вже може бути возведена до рангу Явища. Цим “будь-чим” в якійсь мірі являється збірник безбюджетних арт-хаусних короткометрівок під життєрадісною назвою “Мудаки. Арабески”.
Для лабораторного досліду в кабінет фільмо-хімії запросимо пересічного глядача, який цей фільм ще не бачив, але вірить в те, що в ньому соковите і концептуальне “щось”, котре нічого спільного не має із звичним для пост-радянської режиссури фільмуванням жорстокої реальності, котра покликана злякати буржуїв демонстрацією всієї убогості та ущербності життя на розвалинах Союзу. Цей запрошений глядач питає у оператора, що саме заряджає диск у DVD-програвач: “а шо будуть знімати пост-радянські режиссери, коли жити стане добре і не буде вульгарних проституток, імбіцильних мусорків, алконавтів, наріків, темних селюків, малолітніх дегенератів, бандитів та депутатів?” Але оператор мовчить і тільки натискає кнопку на чорному пульті корейського відіка.
Піддослідному глядачеві також вручається анкета, в якій він мав коротко охарактеризувати кожну із 14-ти короткометрівок молодих режиссерів та в кінці написати висновки, як в шкільній лабораторній роботі з хімії. Із дозволу піддослідного глядача редакція публікує заповнену ним анкету:
#1 “Гімно” (5 хв.)
Режиссер: Володимир Тихий
Після стьобного інтро в стилістиці радянської документальної озвучки та презентації проекту про культурний нігілізм та безкорисність кіно-звіряток, починається, власне, сам фільм.
“Гімно” являє собою осучаснену версію бородатого анекдоту про кумів і крутиться навколо заздрості “простої” людини до власників дорогих іномарок. Коли хтось стає у какашку (головне, щоб не ти сам!), то це вже само по собі смішно, як смішним є і бажання напакостити тому, хто піднявся вище по суспільних сходах. Нав’язливе бажання вимащувати шини Мерседеса гімном, причому не для протесту, а для задоволення – то своєрідна візуалізація української хуторковості, яку можна довго перетирати на круглих столах Міністерства культури & Туризму, але не більше.
Діагноз: 4/5. Смішно. Піде під півко.
#2 “Таксі” (15 хв.)
Режиссер: Віра Яковенко
І знову ці путани. Ну скільки можна, йоб вашу мать! Відео-скетч про добродушного таксиста та нічного метелика, котрий (відео-скетч) виглядає не надто переконливо для глядача, що хоч раз намагався кататися після п’янки на таксі.
Діагноз: 2/5. Нудно&довго. Дешевий театр в стилі передачі “Городок”.
#3 “Тупик” (5 хв.)
Режиссер: Іван Тимшин
Відсутність бюджету диктує і мінімалізм в костюмах, тому фактурний мужичок, що являє собою щось середнє між Куценком та Стетхемом, одітий лиш у один дерев’яний хрестик на шиї, прокинувшись після п’янки у пришвартованому на станції вагоні намагається знайти відповідь на екзистенціальні питання: шо було вчора, де я, хто я, чия це помада, чому я голий, чого мене б’є міліція. “Тупик” - це ще одна порція єралашно-городкового народного гумору, яка просто не може не сподобатися, але в той же час до арт-хаусу відношення має лиш через використання специфічних операторських прийомів.
Діагноз: 4/5. Взагалі 1/5. Один бал накинуто за обнажонку, один – за п’янку, один – за драку.
#4 “Останній лист” (11 хв.)
Режиссер: Юрій Ковальов
Як романтично школярі
жбурля петарди
гаражами іржавими
під’їздами облізлими
А чорний Кіт Булгаківський
може і хотів їм дати
по шиї лапою
але не може, тому що всього лиш
Кіт Булгаківський
чорний
Приблизно такі рядки народжує споглядання ліричного байопіку про проблеми виховання школярів та питання втрати зв’язку поколінь на пост-радянському просторі. Фільм вирізняє наявність ліричного героя та розкішна операторська робота.
Діагноз: 5/5. Перший самородок на “Мудаках”, який, проте, витриманий у типовій пост-радянській стилістиці реалістичної документалістики і нагадує Гай-Германівський “Всі помруть, а я залишуся”.
#5 “П’ятниця” (7 хв.)
Режиссер: Юлія Шашкова
Студентська сага із сємками та мобілкою у головних ролях. Авторів варто звинуватити у відвертому продакт-плейсменті сємок, журналу “Авто-базар” та телефона “Sony-Ericsson Walkman”. Знову КаВееН, Єралаш та Файна Юкрайна із неприродною українською мовою.
Діагноз: 2/5. Ще одна соціальна реклама, що може стати предметом для дискусій за круглим столом Міністерства к&T, на яких, як відомо, не можна говорити слова “хуй”, “пизда” і “йоб тваю мать”.
#6 “Рано-вранці (рекреації)” (8 хв.)
Режиссер: Володимир Тихий
Черговий рімейк фон Трієровських “Ідіотів” за 1998-й рік, що присвячений зустрічі чопорних снобів із “чужими”, що мають “своєрідне” бачення світу. Мабуть, я не дуже порядна людина, так як бажання дати в морду чудіку в спортивних штанах виникло вже на 2-й хвилині фільму та так і не покидало аж до самого кінця.
Діагноз: 4,5/5. Тримає в напруженні, але 0,5 бала знято за вторинність та явне злизування сюжету із старого фільму дядька Ларса, котрого не наслідував тільки лінивий.
#7 “Українська література: посібник для мудаків” (3 хв.)
Режиссери: Анатолій Лавренишин, Дмитро Коломойцев
Мультик-посвячення легенді українського просвітництва Дмитрові Табачнику. Відеоряд заключається в анімуванні розмальовування підручника з української літератури під патріотичну лірику від Михайла Поплавського. В свій час я теж захоплювався подібними візуальними практиками на сторінках підручників, правда, тоді такого видатного реформатора у міністерстві не було.
Діагноз: 4/5. Такі-собі життєрадісні кон’юнктурні кривляння.
#8 “Глухота” (11 хв.)
Режиссер: Мирослав Слабошпицький
Ще одна досить пристойна відео-робота, зафільмована на фоні живописної совкової архітектури та тюнінгованої “капєйки” із мєнтами в середині, що торкається теми незахищеності маленької людини від мєнтовського насильства. В якості концептуального ходу режиссер вирішив відмовитися від діалогів на користь мови жестів.
Діагноз: 5/5. Доволі типовий пост-радянський жахливчик про імбіцильних мусорків із пристойною операторською роботою і все це в дусі фільмів “Груз
#9 “Мій друг Сєрьога” (5 хв.)
Режиссер: Іван Тимшин
Короткометражна соціальна реклама про молодих дегенератів із текстами в КВН-стилістиці та лисим пАциком у головній ролі.
Діагноз: 4/5. Взагалі 0/5, але один бал накинуто за харизматичного персонажа Сєрьогу, один – за концептуальне операторство, один – за сцени п’янки і один – за п’яну пісню на кухні під гітару.
#10 “MMS” (3 хв.)
Режиссер: Роман Бондарчук
В головній ролі бородатий чувак із мобілкою. Знову Єралаш, який розбавлений шикарною зйомкою із передка трамвая.
Діагноз: 1/5. Відео із розряду тих, котрі любить Міністерство к&Т і яке практично нічим не відрізняється від народної соціальної реклами.
#11 “Бабушка” (10 хв.)
Режиссер: Юлія Шашкова
Якщо режиссер знімає бабульку в труні і при цьому навіть не відчувається важка атмосфера смерті та майбутнього закопування в землю, то такому режиссеру категорично заборонено знімати арт-хаус і варто задуматися над тим, що в світі є багато інших чудових професій, наприклад, знімати російські серіали для домогосподарок. Відео являє собою чергову соціальну рекламу про сучасну молодьож і демонструє, що іноді навіть 10-ти хвилин фільму буває забагато.
Діагноз: 2/5. Шаблонно та безпристрасно.
#12 “Труси” (9 хв.)
Режиссер: Жанна Довгич
Відео зустрічає глядача креативним вхідним кадром із назвою фільму, де бірка “Труси” пришивається швейною машинкою до шматка матерії із романтичними квіточками. Це така собі непереконлива драма про снобістичну самотність в квартирі із євроремонтом (ура! В “Мудаках” з’явилися хоч якісь ознаки цивілізації!), півко і фільми з Брюсом Лі, диван і собака, новини і смерть від подавлення фісташкою.
Діагноз: 2/5. Ще одне відео “про мудаків” на замовлення Міністерства к&Т.
#13 “Кончєна” (5 хв.)
Режиссер: Аксинья Куріна
Саундтреком до старту фільму служить закадровий голос із телевізора, що належить Віктору Федоровичу Януковичу. “Кончєна” - це відео скетч, що розповідає про любовні перепетії в серидовищі молодої “інтелігенції”, тобто по-суті Єралаш, що виїжджає на обнажонці і дозволяє публіці спостерігати за тим, як зваблива краля миється в дУші.
Діагноз: 5/5. Всі бали виключно за демонстрацію голої баби.
#14 “Свєта” (7 хв.)
Режиссер: Володимир Тихий
Черговий псевдо-артовий єралаш про труднощі працевлаштування у столиці і мєсних пацаньчиків. В кінці автори вирішили компенсувати відсутність арту демонстрацією стриптиз-шоу, котре і супроводжує перегляд фінальних титрів. Хоть шось…
Діагноз: 2/5. Звичайна пацанська битовуха навіть без жодних претензій на артовість.
Висновки:
“Мудаки. Арабески” більше соціальний проект в стилістиці єралашу, аніж збірник арт-хаусних короткометражок. Практично всі фільми відрізняє цікава операторська робота, що говорить про те, що із технікою доморощені кінографи працювати вміють. Але арт-хаусні операторські фінти початкового рівня у відео ще не означають, що воно може бути ідентифіковано як Артове. Власне, арт-короткометражок всього дві – “Останній лист” від Юрія Ковальова та “Глухота” від Мирослава Слабошпицького, із натяжкою сюди ж можна віднести голу бабу із фільму “Кончєна”, але не сам фільм, а тільки кадри із голою бабою, і рімейк фон Трієра у виконанні Володимира Тихого (“Рано-вранці”). Та і то ці речі витримані в типовій пост-радянській стилістиці і являються абсолютно регулярними. Решта відео-матеріалу із “Мудаків” це третьосортний єралаш / соціальна реклама, що маніфестує ущербність маленьких українців-мудаків. Цей фільм можна показувати в школах, у ВНЗ та на акціях фонду “Анти-СНІД”, але не більше.
Як бачимо, працювати із камерою доморощені оператори вміють, їх навіть можна експортувати у Європу, а от працювати із концепціями та сценаріями вже проблематично і в цьому плані практично ніхто не відходить від традиції фільмування своєї ущербності і подальшого шокування нею буржуїв. Хоча авторів українських фільмів також можна експортувати до Європи, але поки що виключно як різноробочих – збирати клубніку та шпаклювати стіни.
