Реквієм... По мрії...

<br>Щоб зрозуміти мистецьку цінність “Реквієма” я мимоволі порівнююпротиставляю цей фільм іншому фільму “Траффік” Стівена Содерберга, який занадто багато був номінований, щоб про нього говорити критично. Але торкаючись теми наркоманії перший досліджує (з прискіпливістю і детальністю паталого-анатома) долі людей-жертв, тоді як інший викриває цю ж саму проблему з вертолітного польоту, а людський фактор у порівнянні наївно слабкий - накладай на нього хоч жовтий, хоч синій фільтри, або взагалі без них...

<br><br>

Робота по монтажу і візуальних ефектах “Реквієма” просто колосальна, стільки задіяно прийомів та засобів: розділені екрани однієї сцени з різними ступенями деталізації, смислові ряди (пакет з коком, висипка, доларова банкнота, скрутка, занюшка, процеси в організмі під мікроскопом, розширення зіниць), уповільненняпришвидшення навколишнього відносно дійової особи, ракурси з камери закріпленої (зафіксованої) на певній відстані від голови (як у пілотів формули 1), тощо. Музична тема, власне сам реквієм, ближче до кінця фільму вже практично розриває мозок і звучить в голові навіть після титрів, а кислотні відтінки додають відчуття приходу. Остаточно пресує кульмінація фільму, коли камера вихоплює кожного героя на якусь мить, де розручене кінематографічне коло з елементів порно, лоботомії, ампутації, болю, скандування, під надривне виття музики закінчується порожнечею. Додайте до всього цього просто вражаючу акторську роботу Елен Берстін (була номінована на Оскар за Кращу жіночу роль, а її перевтіленняперетворення у фільмі просто вбиває), Яред Лєто (пам”ятаєте блондина у “Бійцівському клубі”, якого персонаж Едварда Нортона буквально розмазав промовляючи “Я хотів вбити кожну панду, яка не розмножується для збереження свого біологічного виду”), Марлона Вейянса (широкому загалу відомого як сценариста і виконавця ролі Коротенького (Shorty) у ”Страшному кіно 1,2”. Здається тільки у “Підземеллі Дракона” (Dangeons and Dragins) він не грав наркомана) та Дженіфер Конеллі (прикраса інтимно-ліричної частини і уособлення граничного трагізму падіння на саме дно).

<br><br>

Як виявляється, смерть – це не саме найстрашніше, що може трапитися з людиною. Страшніше інше, коли відбувається повернення до концепції “Все, що я хочу у житті – так це, трохи миру і спокою”, але це вже не той мир і далеко не той спокій, як і тіло, свідомість і розум.