Если Бил-стрит могла бы заговорить (2018)

Якби Білл - стріт могла говорити, то ми б почули усі ті невидимі голоси, які досі були нечутні. Вона могла б розповісти нам про сильні почуття, які не можливо знищити, і про бруд, який важко змити, бо він іде з душі. Така вулиця не одна, в Америці їх вдосталь. Жити на них – це означає автоматично піддаватися несправедливості, страху і неможливості вирватися з нього. Це коли з кожним роком зникають твої друзі і знайомі, тільки тому, що вони чорні. Ніжне і світле почуття, яке виникає посеред цієї нестерпної реальності, наче ковток свіжого повітря посеред задушливої спеки. Баррі Дженкінсу, не зважаючи на цей сумний і здається безпросвітний антураж,  вдається показати неймовірно гарну і зворушливу історію кохання молодого скульптора Фонні та його коханої Тіш.
Боротьба за справедливість, яка є другою лінією у фільмі, вривається у їхні стосунки, які лише починають розквітати. Поліцейський умисно і  несправедливо звинувачує Фонні у згвалтуванні пуерториканки. Доля жорстока не лише до хлопця і сім’ї коханої, постраждала дівчина божеволіє і тікає в свою рідну країну. І це теж трагедія, не менш драматична, ніж ті події, які здається здатні зруйнувати юні життя закоханих і їхнє майбутнє. Та Тіш сильна, вона не здається, і Фонні теж, тому що їм є заради чого боротися – заради маленького життя, яке ось-ось має з’явитись на світ)
Їхнє кохання настільки прекрасне, що відображається у кожній будівлі кварталу, у кожному жесті та поруху, воно осяює фільм. Ти просто не можеш перестати захопл