The Hurt Locker

Свій невизнаний, але цілком заслужений Оскар за режисуру Бігелоу не отримала свого часу за Point Break. В далекому 1991р це полотно було обділене увагою критиків, зате сповна реабілітувало себе серед звичайних глядачів, заслуживши при цьому статус культового. Пройшло більше ніж 17 років, і Кетрін вирішила, що прийшла черга взятися за критиків. Гадаю, саме для цього робився “Hurt Locker”. Підтвердженням може служити обмежений прокат фільму в самих Штатах. Яскравий приклад фестивального кіно у мейнстрімівській обгортці. Мету режисер поставила перед собою не найлегшу: зреалізувати чистий саспенс при повній відсутності динаміки, - можна так сказати, класичними хічкоківськими методами. Для фабули було вибрано історію американського сапера Вільяма Джеймса, який працює на розмінуванні вулиць Багдаду. Вільям страждає недугою, званою у психіатрії “розладом сфери потягів”. Простими словами, хлопець ловить кайф від азартних ігор зі смертю. Такий собі психологічний портрет у воєнному обрамленні. Причому сам портрет малювати фарбами Бігелоу не наважилася, а реалізувала його сухими засобами фотографа-статиста.

Основний посил фільму також доволі прямолінійний. Бігелоу, не маскуючись, викладає його у цитаті одразу на початку картини. Подальший розвиток подій – спроба донести це все до глядача. Мінімум сюжету, декорацій, героїв, вся увага – на головного персонажа та його двох соратників. При цьому Джеремі Реннеру дісталася надзвичайно складна задача. Бігелоу майже не залишила для нього простору, обрізавши всі сюжетні лінії із рідними і близькими людьми, а із всієї історії його життя ми знаємо лише про одруження і дитину. Невідомо навіть, коли саме в героя зірвало дах, і що саме послужило причиною. До честі Реннера, він з достоїнством вийшов із ситуації.

Цікавим залишається один факт. Не зважаючи на те, що увага постійно сфокусована на головнім герої і його “подвигах”, безпосередньо тему наркоманії режисер так і не пробує досліджувати. На виході отримуємо специфічний продукт, у якому весь час спостерігаємо одну затягнуту сцену із шприцом. Таке витримає далеко не кожен глядач. Загалом фільм вийшов досить нерівним. Є сцени яким просто хочеться вірити, а також абсолютно протилежні сцени.

Закидаючи подалі синефільні замашки, в пасив записую: розмінування машини і сцену з таксистом. Також в цілому з ручною камерою трохи переборщили, ганяючись за ефектом присутності.

Плюси: Сцена перестрілки снайперів, сцена із замінованим іракським смертником, сцена в супермаркеті, сцена повернення на “лінію фронту”.

Взагалі, останніх 10 хв фільму найбільш експресивні. Герої ніби виходять із стану заціпеніння, в якому перебували весь фільм. Персонаж Брайяна Джераті (чудове попадання в образ!) нарешті ожив і заговорив. А монолог Ентоні Макі розставляє все на свої місця.

Hurt Locker побачив світ ще у 2008р. За цей час він доволі поїздив по світу, збираючи свої премії та номінації. І от, достатньо “розігрівшись”, нарешті доїхав до своєї логічної кульмінації. Гадаю, на цьогорічній церемонії вручення Оскара буде дуже цікаво поспостерігати за суперництвом колишнього подружжя за звання кращого режисера року. А ще більш втішним буде факт, коли вони розійдуться миром, а статуетку віддадуть “Безславним вироткам” ;))

Як не парадоксально, за всю свою багаторічну кар’єру Бігелоу не зняла жодної мелодрами! Наступний її фільм “Triple Frontier” також носитиме далеко не жіночу тематику.

Всім, хто ще не переглянув або сумнівається: якщо ви прихильник “Морпіхів” і “Польоту чорного яструба”, то це ваш фільм.

Бажаю приємного перегляду!