Лохотрон по-американськи
Рецензия на фильм: Великолепная афера
Режисер Рідлі Скотт (Гладіатор, Той, що біжить по лезу бритви, Десант Чорного яструба) перейшов, що називається, на легеньке. Цього разу у кінотеатрі „Київ" відбулася прем'єра його авантюрної комедії з елементами драми. „Неперевершена афера" як її ординарно, але жанрово охрестили прокатники, за участю пари Ніколаса Кейджа та Сема Рокуелла змогла таки принести насолоду якщо не від афери, то від неперевершеної акторської гри.
Власне про лохотрон, вірніше про людей, які займаються лохотроном: „брешуть, обманюють, крадуть, замітають сліди і знов так", і іде мова.
Шахрай Рой (Кейдж) та його напарник Френк (Рокуелл), як представники „канадських оптових компаній" живуть-поживають, добра наживають втуляючи різний непотріб довірливим американським обивателям. З дрібного на дрібне, але часом варто і за велику рибу вхопитися. Ось задумали і почали працювати... Розвиток подій застає Роя, харизматичного шахрая-невротика з елементами мізофобій (боязнь бруду) та агорафобії (боязнь відкритого простору), під час самого що ні на є загострення хвороби. Щоб якось дати раду проблемам напарника Френк рекомендує йому знайомого психоаналітика. З метою психотерапевтичного ефекту, лікар пропонує Рою зв'язатися із дочкою, про існування якої той і не здогадувався. Анджела повністю змінює життя Роя. І той із закомплексованого параноїка перетворюється на турботливого батька. Намагаючись стати кращим ніж він є насправді, Рой вирішує зав'язати із шахрайством. Але механізми запущені, рибка клюнула... Залишається один останній злочин, в якому все іде не так, а Анджела стає співучасницею.
І все-таки, хто кого хотів обдурити, а хто кого обдурив?
Пара Ніколас Кейдж після „Адаптації" та Сем Рокуелл після „Зізінання небезпечного розуму" виглядала дуже непогано. Щоправда у першого роль була водночас і складніша, і цікавіша. Саме завдяки його грі, його міміці, кривлянням і ексцентричності фільм набув своєї привабливості. Рідлі Скотт впровадив свої фірменні режисерські напрацювання основною мірою у тому, що стосувалося відображення світу очима невротика. Сюжет, в принципі, легко передбачити, хоча трансформований „хеппі-енд" був достатньою мірою несподіваним. Мораль є, але вона не переобтяжує фільму. Гарних слів заслуговує саундтрек, в якому крім музики Ханса Зіммера зустрічаються безтурботні мелодії в стилі Сінатри.
Отже, гарний настрій гарантовано.
Єдине, зараз потрібно буде закрити вікна (три рази), витерти клавіатуру і помити руки...
6.5/10
Alive 3 января 2006
