Більше ніж ремесло
Повна історія всіх пригод та небезпек, що чекали на цю довгобудову зайняла б книгу, тому зосередимося лише на висновку – за 10 років у розробці тут накопичилося багато речей, що довелося розгрібати Данкану Джонсу, останньому режиссеру, за якого Warcraft таки побачив світ. І відверто кажучи, розгребти він зміг не все. Тому що підійшов до завдання не як менеджер, а як фанат. Для режисера та акторів, більшість з яких самі грали в оригінальну стратегію, це не було ремеслом, вони оживляли улюблену сагу.
Через це над фільмом нависає така собі атмосфера надмірності та недомовленності. Бажаючи увести в двогодинну стрічку 22-річну історію та персонажів, Данкан відверто перегинає палицю з кількістю. Фанати, звісно, радіють та бурно реагують, чуючи знайоме ім'я, топонім чи навіть бачучи локації з гри, що один в один відтворена на екрані. Наскільки ж вони гарні та точні! Такої уваги до деталей у декораціях і костюмах, мабуть, не знала ще жодна екранізація. Зброя, броня, магія, навіть хореографія окремих рас – все це зі 100% автентичністю відтворено в картині. Кількість же «пасхальних яєць», себто замаскованих натяків та відсилок, взагалі переходить всі допустимі межі. Інколи тобі здається, що головною метою режиссера було не зняти фільм, а просто втілити свою мрію. І тут, повертаючись до надмірності, ховається проблема. Глядачу не знайомому з оригінальною сагою, більшість подій та персонажів здадуться невмотивованими, випадковими і поверхневими. По-хорошому, від половини героїв можна було відмовитися, адже часто вони просто дублюють сюжетні функції один одного.
Схожа ситуація й з акцентами у фільмі. Здається, що інколи режиссер невпевнений, чи зрозуміли ми натяк з першого разу й повторює його ще раз. А потім ще раз. І на четвертий раз зал уже просто сміється з самоповторів. Що ж до загального сюжету, йому повторів та роз'яснень якраз не вистачає. Фільм часто порушує власні внутрішні правила та вводить немов вирвані з контексту сцени (так і є, адже більше 40 хвилин готового продукту просто вимонтувала студія). Така рваність монтажу й подій викликає багато запитань, наскільки багато, що заважає дивитися фільм. Наприклад, чому люди так раптово почали довіряти Гароні? Чому орки пробачили Ренда? Чому Оргрім зрадив Дуротана? Так, всі імена у цьому фільмі саме такі. І якщо ви не фанат, приготуйтеся страждати.
Усі (ні, серйозно, усі) недомовленості фільму пояснені у численних книгах, коміксах та іграх за всесвітом. Й інколи це призводить до конфузів. Ренд «Чорнорук», наприклад, отримує своє ім'я як данність від самого початку фільму, проте «чорноруким» стає вже походу сюжету. З іншого боку, ця мотивація з позакіношного всесвіту додає фільму неочікуванності та гостроти. Більшість героїв тут гинуть проти кіношної логіки й інколи це нагадує «Гру престолів», а не яскраве фентезі. Тому що сюжет Warcraft`у розвивається як у сучасному фільмі, а от його події 15 років тому були написані в книгах. Кількість самих подій зашкалює, здається, за дві години нам намагалися кліпово описати історію двох цивілізацій, війну між ними та повороти в долях десятка героїв. При тому що фінал дуже жирно натякає на продовження. Вам навіть нагадають в українському дубляжі, що це «Варкрафт: Початок», а не просто історія без завершення.
Повертаючись до «яскравості», Warcraft виглядає першим фільмом в історії, що здатен гідно називатися фентезі після «Володаря перснів». Стрічка виглядає дорого та якісно. Крім уже згаданих неймовірних декорацій та броні (так вона фентезійна й не соромиться цього), тут хороший дизайн орків. Повністю зроблені через motion capture, головні прибульці: Дуротан (Тобі Кеббел), Оргрім (Робенк Казінскі) та Гулдан (Деніел Ву) виглядають переконливо й сприймаються як персонажі. Від них віє силою та небезпекою. У той же час людський склад у виконанні Тревіса Фімела, Домініка Купера й Бена Фостера, хоч і змушує повірити собі, скоріше авансом, під кінець теж виправдовує очікування. Дивитися як одні змагаються з іншими як в акторській грі, так і фізично одне задоволення.
Що до екшену взагалі, тут видно, що студія не до кінця вірила в успіх фільму й зекономила на великих баталіях. Ті сцени, що є, зроблені якісно та креативно. От тільки масштабу за ними не відчувається. Це не війна, а, скоріше, битва. Хоча й яскрава та насичена, як і в оригінальній грі. Усе це під музику від Раміна Джаваді. Warcraft традиційно славиться своїми саундтреками, й, якщо чесно, краще було б взяти їх з гри. Проте і такий варіант не звучить погано, просто не запам’ятовується.
Загалом же, важко критикувати фільм, знятий із такою любов’ю до кожної деталі та героя. Фільм, який фанати чекали ціле десятиліття і який стільки разів погрожував зовсім не вийти на екрани. Чи вдався Warcraft для геймерів? Скоріше, так. Він не ідеальний, досить рваний і поверхневий. Окремі його герої лишні, а інші повністю нерозкриті. Проте він знятий якісно й кмітливо, у дусі оригіналу. Чи сподобається він людям, незнайомим із грою? Якщо вони люблять фентезі – то так. Якщо вони просто хочуть подивитися кіно, мабуть, ні.
Проте, дивлячись на збори та загальні відгуки, здається у Данкана Джонса і Blizzard ще буде можливість довести світу, що вони можуть краще. Далі більше й особистіше, а це – це лише «Початок».
