Гріхи батьків
Тематика непростих відносин батьків і дітей (а часто - батька і сина) дуже популярна в українському кіно. У квітні 2023 року вийшов шикарний фільм «Люксембург, Люксембург» якраз на цю тему, а у липні - режисерський дебют актора Олександра Кобзаря під назвою «Батько» - і знову про це. І хоча «Батько» навряд чи здобуде ту популярність, що і його «колега», це однак не примешує його якість. Тим більше, що попри спільну тематику фільми вишли дуже різними.
Події фільму «Батько» відбуваються десь на українському Приазов'ї. Підприємець і кримінальний авторитет Влад Артем’єв приїжджає в будинок свого батька, який нещодавно помер. Батько і син не спілкувались багато років, і цей приїзд покликаний роз’ятрити старі душевні рани…
Хоча українські кінематографісти час від часу зображали побут своїх співвітчизників, які живуть в приморських краях, але вдалих прикладів такого «зображення» небагато: згадати можна лише романтико-меланхолійні фільми «Такі красиві люди» (2013) та «Передчуття» (2020). Але «Батько» на їх фоні відрізняється: тут немає ні любовної історії, ні тривожного очікування майбутньої повномасштабної війни. Натомість є цілком життєва драматична історія, коли герої пробують розібратися з помилками минулого, спокутувати бодай частину своєї провини і таким чином стати трохи кращими для оточуючих і для самих себе. Так і тут головний герой, який переживає важкий період в родинному житті (крім батька, Влад нещодавно втратив сина у автокатастрофі, що викликало погіршення відносин з дружиною), вивчає справу, яку колись вів його батько, колишній правоохоронець. І хоча детективна складова фільму виглядає передбачуваною і її завершення навряд чи буде для когось великим одкровенням, але подача і драматургія на досить високому рівні, і скучати глядачеві не доведеться. Так що сценаристові Симорові Гласенкові, частково відповідальному за чудовий серіал «Кава з кардамоном» (2021), можна подякувати за нову хорошу роботу.
Суто візуально фільм також виглядає дуже добре: є і чудова операторська робота Олександра Земляного («Іловайськ», «Червоний»), і чаруюче-похмура осіння картинка. Зняти сцену так, щоб і напівзакинута оранжерея, і сміттєзвалище виглядали красиво – це треба вміти. Точне місце дії у самому фільмі не озвучено, але в кадрі мелькають пейзажі узбережжя Азовського моря, чарівні дніпровські схили і вулиці Києва.
Лицедії впоралися з роботою як слід. Олександр Кобзар переконливо зіграв головну роль і успішно дебютував як режисер. В принципі Кобзар сам по собі виглядає дуже харизатично і вже встиг зіграти ролі трохи суворих батьків, наприклад, у фільмі «Пульс» (2021) та серіалі «Хованки» (2019). Дуже приємно було побачити Богдана Бенюка в ролі судді, загибель доньки якого розслідував батько головного героя. Буквально нещодавно Бенюка можна було побачити в чудовому сералі «Хазяїн» (2022), а тут чергова успішна роль, щоправда більш драматична. Ксенія Баша помітно «прокачала» свої акторські навички з часів «Помаранчевого неба» (2006). Тут вона зіграла доглядальницю батька головного героя, яка разом з чоловіком взяла гріх на душу – не викликала швидку допомогу, коли старий помирав, щоб отримати його будинок. Чоловіка, до речі, зіграв Сергій Сміян, який, судячи з фільму «Носоріг» (2021), в ролях бандитів почувається, як риба у воді. Шкода, що дуже талановитому і дуже харизматичному Андрію Мостренкові дісталася невелика і безсловесна роль батька головного героя, але це можна зрозуміти: по-перше, паралельно актор був зайнятий у фільмах «Снайпер. Білий ворон» (2022) і «Мирний-21» (2023), а по-друге, зіграти безсловесну роль так, щоб вона бодай трохи запам’яталась – це також виклик для актора.
Звичайно, можна відзначити і недоліки фільму: і певну затягненість окремих сцен, і той факт, що більша частина акторів, судячи з губ, в оригіналі говорили російською, і те, що деякі сюжетні натяки, наприклад, порівняння головного героя з легендарним Чорний Мойсеєм, не були повною мірою реалізовані у фільмі. Хоча останнє, швидше іде фільму в плюс, бо його творці явно хочуть дати глядачам надію на краще майбутнє, і вибирають своїм персонажам життя, хоч і з важким тягарем минулого.
У підсумку можна сказати, що «Батько» - це дуже хороший драматичний фільм, який варто переглянути. Але слід відразу зазначити, що, на відміну від фільму «Люксембург, Люксембург» (2023), «Батько» – це саме драма, жартів тут немає, тому себе слід наводити на відповідний лад. До речі, згідно з заявами творців, даний фільм знімався за кошти приватних осіб. І судячи зі скандалу з міністерством культури, який відбувся незадовго до виходу фільму, саме на такі незалежні проекти українському кіно доведеться покладатися в найближчому майбутньому.
