Неякісна
Режисер Тарас Химич прославився в українській культурі як творець дуже якісний музичних відео для відомих українських гуртів – «Скрябіна», «Тартака», «Мотор'ролли», «Піккардійської терції» та інших. Пізніше він спробував свої сили у створенні документальних фільмів, а 2016-му році випустив свою дебютну повнометражну кінострічку під назвою «Жива», який яскраво продемонстрував, що створювати музичні кліпи і документальні фільми – це одне, а зробити якісний художній повнометражний фільм – це вже зовсім інше.
Про що ж фільм? Як свідчить епіграф на самому початку, фільм побудований на реальних подіях і розповідає про молоду дівчину Анну Попович, яка рятуючись від переслідувань НКВС, тікає в табір УПА… Тема популярна і сприятлива для хорошого фільму, треба лише запросити умілого сценариста. Але Химич, схоже, або не хотів або мусив економити – крім зайняття режисерського крісла, він писав сценарій, він же був оператором і він же був монтажером (за принципом «і швець, і жнець, і на дуді грець»). Результат передбачуваний – сюжет розсипається на складові частини, події розгортаються хаотично, безсистемно, фільм обтяжений затягненими нудними сценами, де нічого не відбувається.
Починається фільм з дитинства головної героїні Анни, коли вона, граючись з другом впала в колодязь, в результаті чого набула пророчих здібностей (ага, Химич таки дав маху і впердолив у фільм нотки містики і релігійності). Далі – вже доросла Анна, разом зі своїм «другом» вже в таборі УПА. Чому вона пристала до повстанців глядачеві пізніше пояснить сцена спогадів – її в тюрмі катували і ґвалтували енкавеесівці, правда, Химич не пояснив, за що. А от коротко пояснити сторонньому глядачеві, який не знає історію України, в якому році і де саме відбуваються події (сказано лишень, що в Карпатах), хто такі УПА, чому і за що вони воювали, показати важливу підтримку зі сторони місцевого населення Химич забув. Важливість ролі головної героїні в підпільному русі також не пояснюється, хоча за її життя тут піклується цілий повстанський загін. По ходу затягнутого і нудного сюжету, головна героїня, візьме участь в побудові криївки, перезимує в ній в компанії одних лише чоловіків (нічого такого, лише готування їжі і прання одягу, але збоченці можуть включати фантазію), потрапить в полон до НКВС, втратить руку, її звільнять свої, потім поживе якийсь час відлюдницею (як вона це змогла, будучи інвалідом – неясно), знову приєднається до повстанців, і знову потрапить в полон, на чому фільм і закінчується.
Паралельно з цим фільм пробує розвивати в’ялу історію кохання Анни і керівника загону УПА Довбуша (ні, не Олекси) з традиційним любовним трикутником – в головну героїню закоханий її друг дитинства. Є натяк, ніби він зрадник, але підтвердження цій гіпотезі немає – в кінці фільму його пов’язали разом з усіма.
Фільм навіть не здатний нормально сконцентруватися на персонажеві Анни, яка нібито є головною героїнею. Нам довго показують то її коханого Довбуша, то злих стереотипних енкавеесівців, то сцени тортур, то сцени сексу, то сцени криво знятих боїв… Нудно, нудно, Боже, як це нудно.
А часто і тупо. Коли головна героїня, підірвала себе гранатою і вижила без жодного порізу на обличчі – це викликає, м’яко кажучи, здивування; коли почала бачити пророчі сни – ляскання долонею по чолу; а коли в кінці фільму Анні передав їжу і теплі зимові чоботи її ґвалтівник – це викликає сміх: на чоботях була емблема з таким самим зображенням, як і татуювання ґвалтівника (воно зображене на рекламному плакаті фільму фільму). Прямо напрошується рекламний слоган: «Торгова марка «Взуття «Енкаведист». Ми Вас вимахаємо, але подаруємо теплі чоботи».
Актори грають слабувато, хоча від їхньої гри не хотілося сповзти на підлогу від сорому. Хіба що один злий енкавеесівець, коли говорить, то по-зловісному хрипить, мало не зарегоче, як доктор Зло з «Остіна Пауерса». Ось якби персонажам прописали цікаві діалоги – було хоча б цікаво слухати.
Звичайно, не можна не відзначити великий плюс фільму – візуальну складову. Картинка дуже якісна, насичена кольоровою гаммою, прекрасно зняті пейзажі Карпат – хочеться взяти кадри з фільму і розмістити на робочому столі. Операторська робота дуже хороша – Химич навчився і майстерно орудувати знімальними дронами, і майстерно обробляти зображення. Залишилось лише навчитися писати сценарії і правильно монтувати відзнятий матеріал. Або доручити це тому, хто вміє.
Вердикт. Тараса Химича можна поздоровити з першою спробою зняти повнометражне ігрове кіно. А в цілому фільм «Жива» поганий, перший млинець нанівець. Його просто нецікаво дивитися, при перегляді неодноразово виникає відчуття в стилі «та закінчись ти вже» при тому що фільм іде стандартні півтори години. Звичайно, тему боротьби українських вояків проти радянської влади треба розвивати, але робити це слід якісно. Виправдати слабкий сюжет фразою «засновано на реальних подіях» (реальна Анна Попович, по ходу, показана в кінці фільму) не вийде, а для того щоб бути хорошим будь-якому фільму недостатньо мати одну лише красиву візуальну складову.
