Один за всіх і всі проти чужих.

У кінці 80-тих, коли не кожен міг дозволити собі відеомагнітофон - набули поширення відео-зали. Саме у той час з однаковим успіхом у відео-залах крутилися "Чужі"(сіквел) і "Хижак". Причому, якщо перший позиціонувався як фантастичний фільм жахів, то на другий йшли лише завдяки "Шварцу" (Шварценеггеру). Хто ж знав, що доживемо до того часу, коли у п'ятій частині "Чужих" вже не буде Сігурні Уівер, а Шварц стане губернатором Каліфорнії.

Тетралогія "Чужі" стала пенталогією, а у дуологія "Хижак" перетворилася у трилогією. З першого погляду простий і цинічний витвір ринкової економіки, який використав цілісність і неповторність "Чужих" та оригінальність і накачаний екшн першого "Хижака". Так, але фільм виявився не таким вже і примітивним. Особливо, якщо зважити на те, яких оборотів набув сюжет і як було підігнано сюжетну легенду під загальну канву серій.

Млява розкрутка з початку фільму навіть дратувала своїми порожніми псевдо-науковими гіпотезами і передбачливістю. Група челюскінців вирушає на Антарктиду щоб дослідити пірамідо-подібне джерело енергії під товщою льоду. Ентузіасти-бурильники, яким не вистачило ролей в "Армагеддоні" та "Земному ядрі" з гарними намірами прибувають на місце дії. Виявляється, що хтось вже все пробурив до них. Залишається спуститися, потрапити у пастку і стати інкубативним матеріалом для Чужих. Здавалося: до чого ж тут Хижак? Та не дарма у другій частині „Хижака" у трофейній кімнаті опинився скелет чужого. Виявляється (!!), що чужі, хижаки і люди - дуже тісно пов'язані між собою...

Песимістичний тег-лайн „Хто б не переміг ... ми програємо" трансформувався у „Ворог мого ворога - мій друг". Отже, потрібно просто вибрати кращого із гірших і пліч о пліч мочити справжнього ворога.

Органічність стиків сюжетів двох окремих і початково не поєднаних фільмів можна пояснити лише одним - сценарій „Чужого проти Хижака" був готовий вже у 1991 році, тобто ще до появи 3-ого „Чужого" і 2-го „Хижака".

Попри суцільний Б-кастінг, акторській майстерності було відведено таке незначне місце, що фільм нічого і не втратив. Навіть приречений ікс-файлівець Ленс Хенріксен, який засвітився у Чужих і Чужому 3 - прийшов, покашляв і пішов. А от особа Сігурні Уівер додала б і інтересу з боку глядачів, і цементу в плані концепції.

Мушу відмітити хорошу роботу над звуковими ефектами. Те саме можна, загалом, сказати і про візуальні. І хоч сцени екшену були темненькими, крупно-плановими і криво нарубленими (за винятком пари-трійки сильних моментів, зокрема „світ очима Хижака") , фільм навпаки набув свого, хоч і не на стільки виразного, „обличчя".

Можливо певна невиразність ховається у тому факті, що фільм було добряче порізано, щоб привести його з рейтингу R в PG-13. Тому він і не йде у порівняння з іншими роботами режисера Пола Андерсена - культовим і ультра-жорстоким „Горизонтом подій" і та біо-хазардовим „Резидентним Злом".

6/10