Интимность (от Alive)

Кожен фільм, який отримує купу фестивальних нагород, заслуговує принаймні на увагу.

Сюжет фільму спочатку виглядає досить примітивним, але згодом розкручується, що аж з’являються невиправдані персонажі, сюжетні лінії по яким так і уриваються толком не розпочавшись. Увага концентрується на двох героях – Клер і Джейові. Вони зустрічаються, наперед не домовляючись, лише для одного – займатися коханням. Ні зайвого слова з уст, лише пристрасть, кохання серед уривків побуту, невиразне розставання і все. Ні зобов’язань, ні спілкування, ні майбутнього. І так, знову і знову… Але чомусь все перестає бути таким як було, бо з’являється щось більше. Джей вирішує “вичислити” хто така Клер, чим вона займається, чи є у неї сім”я, хто вона насправді і що для неї означають “такі стосунки”.

Відвертість сцен насправді вражає. Так і хочеться сказати, такого у кіно ми ще не бачили. Проте, природність того, що відбувається перекриває нездорові емоції та поліцейську критику. Навіть саме заняття коханням виглядає справжнім, актори тут навіть не зіграли, вони як то кажуть “жили”. Ніяких правил, ніяких прелюдій, післялюдій, тільки пристрасть, екстаз і розрядка. Оголеність не тільки зовнішня, а й внутрішня – усе у чистому (аж ріже око) вигляді.

Особливо дивно, як у нашому доволі консервативному світі міг з’явитися фільм такого плану (фільм насправді зроблений французькими руками, але англійськими тілами). Спадає на думку порізана вздовж і впоперек кінематографічна плівка, яка перетворює витвір мистецтва у безжиттєве кадроване латаття, яке невідомо чи дійде до глядача.

Друга частина фільму розвивається у зовсім іншому руслі. Неможливості тривалого існування “таких” стосунків. Клер розчаровується у Джейові, коли несподівано із переслідуваної сама стає переслідувачем. Усвідомлення того, що Джей цікавиться її особистим життя, руйнує в ній тендітну річ під назвою “інтимність”. Клер обіймає розпач, її не покидає відчуття втрати. Тоді як Джей не може зрозуміти себе (перевіряє свої почуття до Клер за допомогою іншої жінки)і того, що з ним робиться. Не говорячи вже про те, що після спілкування з чоловіком Клер, ним оволодіває бажання “ексклюзивного права власності” на Клер. Та все стає на свої місця…

Фінальна, ключова сцена виглядає дуже переконливою, а гра акторів, як і взагалі впродовж фільму, неперевершеною.

Англійська англійська ріже слух своєю жорсткістю. Подекуди трапляються круті фрази (You didn’t picture me like that? You didn’t picture me like that? I didn’t picture you at all) (Ти уявляла мене не таким? Ти уявляла мене не таким? Я тебе не уявляв взагалі). До речі, у фільмі відчувається сильна робота над змістом і якістю діалогів (що особливо помітно за відсутністю динаміки). Мінімум декорацій, посередній саундтрек (або його відсутність) в тон, брудні лондонські квартали, недоречна заключна пісня – це лише уривкові враження від вартого уваги (так визначило і жюрі Берлінського кінофестивалю 2001 року) і культового у своєму роді фільму.

Фільм неодмінно буде загрифований у “дітям до 18”. Якщо ж Ви сподіваєтесь на легку, романтичну мелодраму “п’ятничного вечора” – це не той випадок