Ви все ще не вірите в демократію? Тоді ми летимо до вас!"

Отже, "Банди Нью-Йорку", номіновані Американською кіноакадемією на кращий фільм року та на отримання нагород ще за 9 показниками якості, серед яких кращий сценарій, краща постановка, краща чоловіча роль, краща операторська робота і так далі, не отримали жодного "Оскару". Не допоміг Скорсезе навіть вручений іноземними критиками "Золотий глобус" за режисуру, що зазвичай є передвісником омріяної статуетки у відповідній номінації. Взагалі, Скорсезе, мабуть, за свою кінематографічну біографію зібрав найбільший врожай з неотриманих "Оскарів", оскільки вивертання на спід загальнолюдських цінностей за всіх часів було справою невдячною.

Розгонисте полотно стрічки, на першому плані якого історія протистояння "Мертвих кроликів" та "Уродженців" - найвпливовіших нью-йоркських банд середини 19-століття, сформованих відповідно з ірландських емігрантів і народжених в Америці голандців та англосаксів, містить в собі неприкрашену історію становлення американської демократії.

Італієць за походженням, народжений в нью-йоркській "маленькій Італії" - одному з найкриміногеніших закутків Манхеттену, Скорсезе, за його власним зізнанням, з дитинства мріяв зняти щось на зразок "Банд". Дізнавшись про життя вулиць і зіткнення на етнічному та релігійному грунтах не з хрестоматій, режисер намагався найретельніше розкрити та дослідити одночасно всі аспекти існування подібного середовища у своєму наймасштабнішому проекті. В результаті до Різдва 2001 року, час на який було намічено перший реліз стрічки, Скорсезе продемонстрував продюсерам майже чотиригодинну версію "Банд". Неформатна довжина стрічки та сумнозвісні події 11 вересня стали причинами затримки її старту майже на рік. Скорчена на годину майже 100-мільйонна стрічка таки вийшла на американські екрани 20 грудня 2002 року і на сьогодні зібрала близько 77 млн.. Це, звичайно, не мало, але у порівнянні із значно дешевшим (30 млн.) та стартувавшим пізніше (27 грудня) "Чикаго", що заробив на початок квітня 144 млн., не так вже й багато. Тут, як ніколи, нагодився б "Оскар", оскільки підраховано, що стрічки, відзначені цією печаткою якості, збирають в прокаті в середньому на 20% більше.

Та врешті, коли кіноакадемія не зглянулася, мабуть, у Скорсезе і промайнули думки про марність пожертви у вигляді скорочення стрічки. Адже через те скорочення було втрачено послідовний розвиток багатьох психологічних ліній та ідей, що їх хотів максимально дослідити Скорсезе паралельно до подачі основного сюжету. Численні натяки та символи ледь торкаються серця та розуму, залишаючи солонуватий післясмак власної недоумкуватості: Що ж він хотів цим сказати? Невже я такий тупий? Та може й не було нічого? Та ні ж - щось таки було, але вислизнуло, не давши вхопити себе за хвіст. Хірургічний розтин побожності як невід'ємної частини усіх суспільних неподобств, зроблений рукою ярого католика, має значити щось більше, ніж просто антагонізм до релігійних цінностей. Контроверсійне ставлення автора до чи не найвизначнішої події американської історії - громадянської війни між Північчю та Півднем видається через картинку вузького причалу, по один бік якого на борт піднімається колонна новобранців, а по другий - з борту згружають дерев'яні труни, якими згодом буде заставлено весь причал.

Вочевидь, через скорочення, не добирають драматизму психологійні вагання-коливання героя Ді Капріо Амстердама Веллона, який, повернувшись до Нью-Йорку, має єдину мету - помститися за батька, але, наблизившись достатньо до об'єкта своєї помсти Біла Каттінга на прізвисько М'ясник (Деніел Дей Л'юіс), воліє відмовитись від своїх намірів і просто жити. І не лише тому, що він боїться М'ясника чи повністю підпав під вплив його жорстокої харизми, а й тому, що починає розуміти, що у кожного своя правда. Віднайти ж свою правду Веллону вдається завдяки зраді його друга Джоні.

Але чого у фільмі достатньо, то це відверто іронічних та болючих кпинів на адресу справедливої, політкоректної та прилизаної американської демократії. "Цей чоловік убив 44 людини і більше сотні скалічив ",- характеризує Веллон кандидата на посаду міського шерифа. "О, він може бути мером", - замріяно відповідає Босс Твид, який саме представляє виборчу комісію. Показові сцени самого процесу, коли на виборчу ділянку витягується з калюжі найостаннішій клошар, і то не один раз. Застосування такої методи, мабуть, дуже ефективне, оскільки забезпечує більш ніж стовідсоткову явку - кількість голосів, набраних одним з кандидатів, на 3 тисячі перевищила загальну кількість виборців.

Якщо перейти від інтелектуальних до суто мистецьких складових, то слід визнати - Скорсезе доклав усіх зусиль, аби вони були витримані на рівні. Операторська робота достатньо віртуозна, щоб охопити весь план яскравої батальної сцени та дати можливість розгледіти бруд під нігтями головних героїв. Монтаж від коронної скорсезівської "едіторки" Тельми Скунмейкер дозволяє реалізувати смислові паралелі автора. Ірландська музика, що звучить на протязі всього фільму, створює відповідний настрій. Ретельно продумані костюми виглядають надзвичайно натуралістично і разом з тим стильно та привабливо. Особливо гарними мені видалися ошатні сукні та черевички Джені Евердін (Камерон Діаз), яка і сама, до речі, була нівроку. Взагалі, увага до деталей вражає. Щоправда грунтовну претензію в цьому сенсі визиває скляне, за сюжетом, око М'ясника, зіниця якого явно рухалася чого, вочевидь, не мала робити.

З акторського ансамблю найбільшу кількість дивідендів зібрав, номінований на цьогорічний "Оскар" Деніел Дей Л'юіс, що вже має одну статуетку за фільм "Моя ліва нога". Скорсезе не схибив, вирішивши цього разу не використовувати свій одвічний бренд Роберта Де Ніро і надавши перевагу Л'юісу, який в 1993 році вдало зіграв у його фільмі "Вік незайманості". Від одночасно елегантної та тваринної жорстокості М'ясника під час його розваг із колюче-ріжучими предметами по шкірі часом пробігають мурашки.

Пристойно виглядає і оскарівський аутсайдер Ді Капріо в ролі сентиментального гангстера. Без сумніву еротичні сцени за участю Ді Капріо та Діаз прикрашають стрічку. Їх не можна назвати відвертими, але завдяки чуттєвій грі акторів, вони таки прискорюють дихання глядача та збільшують частоту серцевих скорочень.

На відміну від фільмів з відкритою кінцівкою чи взагалі без неї "Банди Нью-Йорку" мають таких декілька. Режисер ніби послідовно закриває дужки, що відкривалися на різних етапах стрічки. Однією з таких дужок є сакраментальне розпорядження, кинуте Босом Твидом над трупами загиблих під час урядової акції врегулювання громадських заворушень шляхом розстрілу населення з гармат: "Нехай наші люди йдуть у порт і зустрічають всіх емігрантів хлібом та теплим супом - ми втратили дуже багато виборців."

Годі й сподіватися, що за таке резюме дадуть Оскара - хвалена американська політкоректність до такого ще не докотилася. А 60-річний Скорсезе має тішитись персональною зіркою на Голівудському бульварі, що її установили цього року, та ще узагальнюючою нагородою за творчість від американської Гільдії режисерів.