Ризик справа не завжди благородна, або у “Пеклі” не можна довіряти нікому

Відомий французький кліпмейкер Луї Паскаль Кувелер, який 16 років знімав самі лише рекламні ролики і отримував за них численні нагороди, взяв і зробив повнометражний екшн-трилер. Але “Пекло” ні в якому разі не нагадує півторагодинний кліп - стрічка є повноцінним дінамічним, напруженим та видовищним екшеном, хоча всі модні кліпмейкерські “навороти” використані тут у повний зріст. Відчувається, що режисер добре попрацював над операторською та монтажною частинами: дуже крупні плани, у які потрапляють навіть не цілі обличча, а їх частини під якимось довільним кутом, з блискавичною швидкістю зміняються панорамними планами пекельно гарних пустельних пейзажів; шалений рейв різко обривається зворушливою піснею Едіт Піаф; поштовхи у свідомості героїв супроводжують потужні звукові та візуальні ефекти. За допомогою цих прийомів автор майстерно натискає на кнопки психічного сприйняття, він намагається максимально розворушити глядача, досягти ефекту присутності і примусити дивитись на екран, не відриваючи погляду. А на екрані така спека, що повітря стає рідким і тримтить, ультрамаринове небо контрастує з помаранчевими пісчаними барханами, обличчя героїв, обпечені сонцем та притрушені пилюкою, контрастують з їхніми же блискуче білими зубами (таки далося взнаки минуле рекламіста і пригадалась якась реклама зубної пасти).

Свого нервового, рваного ритму картина набуває з перших секунд, коли на фоні титрів зав’язка відбувається з такою швидкістю, що не встигаєшь оговтатись і щось зрозуміти. А насправді все починалось так: імпровізована банда – авіадиспетчер Ной (Хоакім де Алмейда), психічно неврівноважений кіллер Симон (Сагамор Стевенен), досвічений водій вантажівки Харві (Жан-Юг Англад) та його молодий напарник Віктор (Сиріл Тувенен) – пограбували літак в аеропорту і заволоділи контейнером з 5 тоннами золотого піску. Тепер цей чималенький пакуночек треба перевезти через підступну пустелю з поліцейськими і військовими патрулями та мінним полем до моря, де чекають покупці на баркасі. І тут починається справжне пекло: кожний учасник авантюри повинен вирішити задачку - чи зможе він стати «останнім героєм» та отримати головний приз у 20 мільйонів. А задача не з простих, через неможливу спеку здають нерви, плавляться думки, піт заливає очі і під впливом золотої лихоманки герої втрачають людське обличчя. Відтепер основне правило гри - вдало використати партнера та вчасно його «кинути». У цьому змаганні (хто кого раніше «кине») відмовляє навіть інстинкт самозбереження, а на перше місце виходить азарт та ризик, а отже і весь спектр суто чоловічих розваг, серед яких: прицільна стрілянина по ящірках з кабіни вантажівки, що рухається, метання лазерних дисків у вікно, метання гайкових ключів в голову партнера, поїдання сирої ящірки на швидкість, гонки на вантажівках по мінному полю і, нарешті, найбільш небезпечна загроза для чоловічого життя - гарна жінка.

На відміну від прямолінійних голівудських бойвиків у «Пеклі» немає поганих та добрих хлопців, тут всі хлопці – погані. Образи злочинців не романтизуються свідомо, але, мабуть, чесна гра таких акторів як Жан-Юг Англад ("Хвороба кохання", "Нікіта", "Королева Марго" и «Убити Зое»), Хоакім де Алмейда («Несамовитий», «В тилу ворога») та молодий і перспективний Сиріл Тувенен мимоволі примушує по черзі співчувати їх героям та бажати, щоб у фіналі поталанило хоч комусь із них.

Але, на думку авторів стрічки, доля «кидали» приречена: коли тобі здається, що ти вже «кинув» всіх, тебе кидає хтось інший той, від кого ти цього не чекав. Це майже так само як пройти через мінне поле, а потім підірватися на газовому балоні в себе на кухні.