Бездумні копіювальники
За що глядачі в усьому світі полюбили американські фільми про ковбоїв та японські фільми про самураїв? Мабуть, одною з численних причин була їхня культурна самобутність. Ці фільми описують культуру, яка для більшості глядачів є чужою, допомагають поринути в атмосферу тих місць та тих часів, у яких відбуваються події даних фільмів. Цікавим є той факт, що більшість японських фільмів про самураїв у їх сучасному вигляді створювались і створюються з оглядкою на американські фільми про ковбоїв (так звані, «вестерни»). Для прикладу візьмімо японський фільм «Охоронець» (1961). Акіра Куросава, режисер даного фільму, написав сценарій на основі творів одного американського письменника, а при постановці використовував чимало трюків з американських фільмів про ковбоїв (наприклад, головний герой самотньо іде центром вулиці якогось провінційного містечка, а навколо вітер здіймає куряву). Але Куросава хотів створити самобутній (в культурному плані ) твір, і повністю адаптував сценарій та постановку під японську культуру. На жаль, творці українського фільму «Безславні вир…», пробачте, «Безславні кріпаки», надивившись фільмів про ковбоїв та самураїв, в тому числі і за авторством культового режисера Квентіна Тарантіно, не захотіли адаптувати їх сюжет та стилістику під українську культуру, обмежившись сухим копіюванням.
Режисером «Безславних вирод…», пробачте, «Безславних кріпаків» став режисер Роман Перфільєв, який у 2018 році дебютував з українським фільмом «Лиса гора». Перша повнометражна робота режисера вийшла доволі слабенькою, але це був той випадок, коли творців фільму не хотілось сварити. Адже фільм знімав дебютант, за мізерний бюджет, в жанрі «жахІв», який навіть у кінематографічно розвинених країнах переживає не найкращі часи. З «Безславними вирод…», пробачте, «Безславним кріпаками» так не вийде – бюджет фільму становить 25 млн. гривень, при чому 20 млн. виділило Міністерство культури України, а це означає, що фільм має нести культурне значення. Правда? Кривда!
Події фільму відбуваються в альтернативній Україні 1844 року. Акайо Накамура, самурай з європеоїдним таблом, приїжджає в якусь українську провінцію, щоб відшукати і вбити одного японського можновладця, який прибув на гостини до місцевого поміщика. Причина цього проста - японський можновладець вбив Накамуриного вчителя і забрав його меч. Випадково Акайо знайомиться з кріпаком Тарасом Шевченком, який разом зі своєю дівчиною пробував втекти від того самого поміщика. Але дівчину схопили. Так що Акайо і Тарас стають побратимами, і перший вчить другого східним бойовим мистецтвам. Згодом до їхньої веселої компанії приєднується єврей-торговець зброєю…
Слово «альтеративна» для означення України у фільмі «Безславні вир…», пробачте, «Безславні кріпаки» використано не просто так. І мова йде не лише про вищеописаний шизофренічний сюжет. «Українське» оточення у даному фільмі відгонить явним бажанням творців заточити його під «вестернівську» стилістку: місцеві поміщики носять одяг, який скопіювали з одягу американських рабовласників у фільмі «Джанґо вільний» (2013), місцеві шинкИ максимально схожі на американські салуни, а місцеві євреї торгують вінчестерами та триствольними револьверами, як… вгадайте де. Неясно, чому творці фільму не відтворили реальне українське оточення 19 століття (наприклад, не купили квитки до етнографічного музею в Пирогові), а в сюжет замість самураїв, ніндзя (так, і їх у цей фільм впердолили) та ковбоєвидних слуг поміщиків не ввели хороших і поганих козаків/кріпаків/чумаків? Мабуть, вирішили, що бездумно впихати чужорідні елементи на українські терени – це само по собі цікаво і смішно. Та й, мабуть, українське кіно має допомогти з розвитком інших культур, адже американська, японська та єврейська культури сильно обділені увагою світового кінематографу, не те що українська: який голлівудський фільм не візьми – всюди є згадки про українців та показано їхню культуру, чи не так?
До речі, козаки у цьому фільмі також є. Їхній ватажок на ім’я Богдан Чуба спочатку виглядає як позитивний персонаж: він воює проти поміщиків, які закріпачили український народ, організовує повстання, гуртує навколо себе людей. Саме він звільняє з тимчасового полону Тараса і Акайо, які, до речі, по ходу сюжету ніякої участі у звільненні українців з кріпацтва не беруть, а вирішують лише власні проблеми. Але, здається, що прямо під час зйомок сценарист передумав і вирішив, що негоже козакові бути позитивним персонажем. І далі по сюжету виясняється, що Чуба, перш ніж почати свою боротьбу, розстріляв родину (дітовбивство в комплекті) того самого єврея-торговця зброєю, при чому розстріляв відібраною у них же зброєю (бо ці «розумники» без охорони принесли на продаж якомусь явно мутному чоловікові заряджену зброю!), за що торговець тепер хоче помститися. Правда, чому торговець вирішує приєднатися до головних героїв й влаштувати облаву на поміщика, з яким у нього дружні відносини – неясно. Ну, а далі Чуба геть пускається берега і стає головним негідником фільму (а заодно і повним дурнем): затіявши перестрілку з тим самим поміщиком з третього абзацу, він швиденько погоджується на переговори зі своїм щойно кровним ворогом, а вже через півхвилини погоджується перейти на бік поміщика, погодившись розстріляти своїх же людей, яких він звільнив і згуртував навколо себе. Чому поміщик відразу після цього не пристрелив Чубу, а зробив його очільником своїх найманців – ще одна таємниця сценарію. Можливо, це такий завуальований натяк сценариста: мовляв, дивіться, хохли, поміщик, який тримав ваших предків за рабів був чеснішим за цих ваших козаків! Хоча можливо, що сценарист і сам не розуміє, що він у своєму сценарії навертів. До речі, сюжетна арка поміщика – ще одна ознака альтернативності всього що відбувається, тільки тепер не лише по відношенню до історії, але й до здорового глузду. Знаєте що було б з наглим поміщиком, який застрелив свого «колегу по цеху», ще й вищого по статусу? Можна припустити, що вбивця легко б відбувся, якби після цього влада позбавила його усіх земель і привілеїв, прислала до нього озброєних людей і в ролі каторжанина відправила б його освоювати безкрайні сибірські простори.
Що стосується Тараса Шевченка (так, по сюжету, це той самий Шевченко, майбутній український письменник) – то стосовно нього хочеться задати тільки одне запитання: навіщо він тут? Після виходу фільму в кінотеатральний прокат деякі оглядачі висловлювали думку, що це така насмішка над українськими патріотами, які не приймуть таке зображення відомого письменника. Що тут сказати? А чого б не понасміхатися, особливо в контексті Шевченка, про якого за стільки часу так і не зняли справді якісного біографічного фільму (радянські фільми, наприклад 1951 і 1964 років – маловідомі й відверто застарілі, а фільм «Тарас. Повернення», який вийшов прокат в один рік з «кріпаками» - відверто лайняний). Правда, найімовірніше, що вставляння Шевченка в сюжет «кріпаків» - це чергова ідея творців в дусі «А давайте зробимо, як у них. Он, американці зробили з Едгара Аллана По слідчого, а росіяни зробили з Гоголя в однойменному серіалі – борця з нечистю! Давайте і ми утнемо щось подібне: наприклад, зробимо з Шевченка – самурая! (чергова «доріжка» полетіла в ніздрю)». Але навіть цю ідею творці «кріпаків» не продумали, як слід. Якими б посередніми не були фільм «Ворон» (2012) та серіал «Гоголь» (2018), але їхні сюжети опирались на творчість вищезгаданих письменників, тому і вони самі були введені в сценарій не просто так, щоб було. А що ж «Безславні вир…», дідько!, «Безславні кріпаки»? Поміняйте Шевченка на якогось іншого персонажа, приберіть коротеньку сценку в кінці фільму, в якій письменник закінчує збірку «Кобзар» - і у фільмі нічого не зміниться. Ну, а якщо співставити сюжет фільму з творчістю Шевченка, то взагалі неясно, чому після пережитих пригод він у своїх творах відгукувався про українське козацтво як про втрачену епоху героїв, а євреїв часто критикував? Тут одне з двох: або сценарист, крім козаків, вирішив «проїхатися» і по Шевченкові, або з творчістю письменника він далі за обкладинку «Кобзаря» не ознайомився.
Критика-критикою, але чи є у фільмі щось позитивне? Ну, так. По-перше, незважаючи на дурнуватий сценарій, динаміка оповіді нормально збалансована, через що фільм можна додивитися до кінця з першого разу. По-друге, є пара непогано поставлених боїв на мечах. По-третє, творці фільму уміють нормально ставити світло, і вибирати нормальні плани камери. Досить часто у фільмі використовується трюк з різким «наїздом» плану камери на персонажів. Це черговий омаж на творчість Тарантіно. Правда, слід зазначити, що це не винахід Тарантіно; просто таким чином режисер стилізовував своєю кіно під китайські фільми та американські фільми 1960-х, де часто використовувався даний трюк і в любові до яких Тарантіно неодноразово зізнавався. І по-четверте, більшість акторів у фільмі зіграли пристойно. Першість тут належить Сергію Стрельникову, який зіграв Акайо Накамуру. Актор має колоритний вигляд і непогано копіює стереотипну японську манеру вимови. Ну, а в сцені, де Акайо розповідає історію свого походження розкрився справжній акторський талант Стрельникова, бо для того, щоб з таким серйозним виразом обличчя розповідати сюжет, який годиться для кількох сезонів «Санта-Барбари» потрібен неабиякий хист. Що стосується Романа Луцького, який зіграв Тараса Шевченка, то складається враження, що актор застряг в одному й тому ж образі молодого красунчика. Ні, його акторська гра справна, але що тут, що у «Відданій» (2020), що у фільмі «Секс і нічого особистого» (2018) він якийсь геть однаковий. Ну, принаймні його персонажі вже не бісять, як колись у «Сторожовій заставі» (2017).
Що можна сказати про фільм в цілому? «Безславні вир…», а бодай тобі, «Безславні кріпаки» тяжко назвати фільмом. Це швидше сукупність бездумних копіювань, запозичень і відвертих кальок на фільми про ковбоїв, самураїв і на фільми Тарантіно. Це видно навіть по назві. А навіщо комусь копія сумнівної якості, якщо по усіх трьох пунктах є більш якісні оригінали? Питання, звичайно ж риторичне. Після «кріпаків» починаєш ще більше цінувати самобутність інших адаптацій «вестернів» під українські реалії, малочислених, але більш вдалих – наприклад, культовий фільм «Пропала грамота» (1972) або навіть вкрай посередній серіал «Козаки. Абсолютно брехлива історія» (2020). Дуже іронічно, що деякі японські кінематографісти вже встигли продемонструвати наскільки поганою була задумка «кріпаків». Наприклад, у фільмі «Сукіякі вестерн Джанго» японці зробили те саме – взяли елементи вестерна й бездумно перенесли в японські реалії. В результаті вийшло сміття, яке не врятував навіть сам Тарантіно в одній з другорядних ролей.
