"8 жінок" та подвиг Франсуа Озона

Погодьтеся, навіть людині не дуже близько знайомій з французьким кіно, добре відомі принаймні три-чотири імені. Такий букет зазделегідь викликає повагу до режисера, який спромігся умовити всіх актрис знятися разом, адже деякі з них відверто конкурували не лише у кіно, а й у житті (Деньов и Ардан в свій час пов'язували творчі та особисті відносини з режисером Франсуа Трюффо). Мабуть, знання жіночої психології та вміння знайти підхід до кожної обумовлено тим, що сам Озон - гей. Як відомо, в особі гея жінки часто знаходять щирого друга, з яким можно поділитися своїми таємницями та проблемами.

До речі, єдиний чоловік у фільмі присутній лише в образі мовчазного трупа. Отже, на протязі всього фільму ми бачимо та чуємо лише жінок. Для тих, кому важко уявити як це, скажемо - це чудово.

Кілька слів про актрис та ролі, які вони виконують. У титрах фільму поруч з ім'ям актриси з'являється притаманна їй квітка - роза, ромашка, хризантема, сонячник, але після перегляду виникає бажання порівняти кожну даму з якоюсь коштовністю.

Найстарша - легенда французького кіно 50-х років Даніель Дарьє (бабуся, або теща вбитого) - це антикварна ваза, краса якої шляхетно виблискує крізь вікові нашарування. Дарьє (1917) вперше знялася в кіно ще у 1931 році, один з найвідоміших її фільмів "Марі-Жовтень" (1959), вона також знімалася в таких фільмах як "Дівчата із Рошфора" (1967), "Чоловік з б'юїком" (1966), "Місто злочину" (1998), "Ваш вибір мадам" (2000) загалом 117 фільмів.

Центральну за композицією роль дружини вбитого виконує Катрін Деньов - важке діамантове кольє з крупними камінцями, що пускають промінці в усі боки. Деньов (1943) - зірка світової величини і не потребує особливого представлення. Найвідоміші фільми - "Шербурзькі парасольки" (1963) та "Індокитай", з сучасних це - "Схід-Захід" (1999), "Та, що танцює у темряві" (2000), "Пола Х" (1999). Всього Деньов знялася у 105 фільмах.

Фанні Ардан (сестра покійного) - це гарнітур зі смарагдами, глибокий колір смарагдів у золотій оправі притягує та гіпнотизує. Ардан (1949) справляє враження своїми ролями у фільмах "Бенвенутта" (1983), "Сусідка" (1981) "Розпутник", "Єлизавета" (1998), остання роль у фільмі Марії Калас "Калас назавжди" . Всього 57 фільмів.

І, нарешті, наймолодша Людвін Саньє у ролі молодшої дочки вбитого - це сережки з бірюзи такі тоненькі та витончені од них віє свіжістю. Саньє (1979) улюблена актриса та подруга Озона. Вона знялася в одному з його попередніх фільмів "Краплі дощу на розпечених скелях" (1999). А взагалі знімається з 10 років і вже встигла знятися у 25 фільмах, серед яких трилер "Дитяча гра" (2001), "Сірано де Бержерак" (1990). Зараз Саньє знімається у фільмі "Пітер Пен", який незабаром вийде на екран.

Якщо задатися метою визначити жанр фільму, то це буде звучати приблизно так - музична комедія-детектив з елементами еротики та психологічної драми.

Сюжет фільму побудований за класичним зразком по типу "10 негренят" Агати Крісті - замкнений простір, один труп і 8 підозрюваних, які самі ведуть розслідування та допитують одна одну. Але вже після перших хвилин фільму стає зрозуміло, що ця історія більше схожа на радянський фільм "Шукайте жінку" з Софіко Чаурелі, Олександром Абдуловим, Леонідом Ярмольником, Леонідом Куравльовим та Сергієм Юрським. І це не дивно, оскільки обидва фільма зняті за п'єсами французького драматурга Робера Тома і сповнені непідробним гумором у виконанні блискучих акторів. Тому під час сцен, традиційно напружених у класичних детективах, зал вибухає хвилями нестримного сміху. Реакція героїнь на страшні обставини (вбито батька, обрізано телефон, заблоковано ворота) настільки витончено комічна, що викликає посмішку навіть у найсуворіших та найстриманіших.

Водночас напруження та мимовільний видох на зразок "Ого!" чи "Оце так!" викликають несподівані повороти у зізнаннях. Під час розслідування поступово з'ясовуються такі подробиці особистого життя жінок, взаємин із покійним та між собою, що поряд з цим навіть блякне відповідь на питання, хто ж все таки вбивця.

А так мабуть і задумано. Глядач повинен розплющити очі і на повну силу милуватися актрисами, які за всіх цих обставин ще співають і танцюють. На протязі фільму кожна жінка співає свою пісню і робить це так майстерно, що вже на половині фільму хочеться подивись його ще раз. Під час своєї пісні кожна актриса розкривається крупним планом: грає обличчам та всіма іншими частинами тіла. Наприклад Фанні Ардан під час своєї пісні влаштовує міні-стриптиз, хоча зваблювати їй ніби-то й нема кого: всі глядачі - жінки. Але Фанні тут- це уособлення кохання, плотської втіхи, жіночої привабливості та чарів. Вона не припиняє інтригувати вас поглядом, не втрачає контролю над своїми рухами, завжди готова прийняти виклик або кинути його.

І врешті-решт відбувається несподіване - її виклик приймає Катрін Деньов. І сцена із запальною жіночою бійкою раптово поступається місцем красномовній та еротичній сцені поцілунку Фанні Ардан та Катрін Деньов. А далі німа сцена: ті ж та решта. Тобто дві жінки на підлозі в обіймах, а решта в дверях з застиглими виразами обличчя. Хтось з цієї решти відчуває подив та жах, хтось заздрість та ревнощі.

Але детально про відчуття дізнатись не вдається, оскільки після еротичної кульмінації відбувається саме детективна розв'язка історії теж доволі несподівана.

Закінчуєся фільм філософською піснею у виконанні Даніель Дарьє "про те, що щасливого кохання не буває ніколи", під яку виходять на груповий танець всі героїні фільму.

За все це вісім жінок отримали в 2002 році на міжнародному кінофестивалі в Берліні одного на всіх "Срібного ведмедя" за акторський ансамбль та безмежний захват глядацької аудиторії. Ответ: "О, да, да, да и еще раз да!!!". Нет-нет, ничего принципиального в самом фильме от этого не меняется. Но зато меняется сама концепция похода в кино. Подростающее поколение зрителей ( а я очень сомневаюсь, что кроме подростающего поколения на данное творение пойдет кто-либо еще) повалит не на новую драму о музыке, не на свежее кино от режиссера "Секретов Лос-Анджлеса" и не на последнюю роль "кинодивы 80-х" Ким Бэссинджер. Оно повалит поглазеть на Эминема. И, если начистоту, разочаровано не будет. Этого обычно блондинистого ( а здесь перекрасившегося назад в брюнета) паренька с выразительными глазами на экране действительно хоть отбавляй. Вот он поет в клубе, вот он работает на заводе, вот усмиряет разбушевавшуюся мать-алкоголичку, а вот получает по фейсу от черных конкурентов. Все остальное в фильме только фон. Обычная история - немного душещипательная, но в целом высокоморальная, правильная и даже, о господи, воспитательная. Эминем хоть задира, провокатор и забияка, но прекрасно понимает, что является образчиком для миллиона юных умов. А образчикам им знаете ли тяжело, их все в рамочку наровят, да на стеночку. Особенно здесь не разгуляешься. Так что если кому хотелось чего-нибудь более скандального, то уж извините. Что называется издержки славы.