Піонер кіноіндустрії

Леона Гомона також можна вважати піонером кіноіндустрії. 1905 року на вулиці Бют Шомон на Монмартрі в Парижі Гомон обладнує приміщення розміром 45 на 35 метрів, яке спеціально призначалося для зйомок і було оснащене кращою на той час апаратурою. Це приміщення і стало прототипом першої великої кіностудії, яке переважало подібні підприємства Жоржа Мельєса в Монтреї та Шарля Пате в Венсені. Будівництво ж великих американських студій розпочнеться лише через рік. В цьому приміщенні і нині знаходиться учбова кіностудія кращої європейської кіношколи LA FEMIS.

Вироблена кінопродукція комерціалізується шляхом продажу або здачі в оренду, а систему кінопрокату в сучасному розумінні терміну незабаром створить головний суперник Гомона – Шарль Пате.

1906 року «Заклади Гомон» стають акціонерним товариством з капіталом в 2,5 мільйони франків. Ця цифра збільшується до 4 мільйонів 1913 року і до 10 мільйонів 1921 року.

Наступним логічним кроком у розвитку кіноімперії Гомона стало відкриття власних кінозалів. Леон Гомон купує величезний святковий зал «Іподром» на паризькій вулиці Кліші і 1911 року відкриває в ньому кінотеатр під назвою «Гомон Палас». На той час це був найбільший кінотеатр у світі – кількість глядачів у ньому сягала 6000. Численні зали Гомона відкриваються не тільки в Парижі, але й у провінції. В той же час у Ніцці було зведено нову кіностудію «Вікторіна» площею 10 000 квадратних метрів. Невдовзі Гомон виходить за кордони Франції – філіали фірми відкриваються в Британії та Центральній Європі.

Не забуває Гомон і про продюсерську діяльність: від співпрацює з величезною кількістю режисерів, утримуваних твердою, іноді навіть деспотичною рукою. Займалася режисурою і його секретарка – знаменита «Мадмуазель Аліса» (Аліса Гі), яка ставила комічні та повчальні сюжети (наприклад, «Небезпека пияцтва», 1899). Незабаром їй на зміну приходить ціла плеяда режисерів на чолі зі знаменитим Луї Фейядом, який стає артистичним директором «Закладів Гомон». Невдовзі до неї приєднуються і такі видатні майстри режисури як Жак Фейдер та Марсель Л’Ербьє. Під егідою Гомона створюються такі значні стрічки німого кіно як «Жюдекс» (1917), «Агонія Візантії» (1913, обидві – Луї Фейяд) та «Ельдорадо» (1921, Марсель Л’Ербьє).

У своїй книзі «Віра та гори» Анрі Фекур детально змальовує атмосферу, яка панувала в ті героїчні роки в «Домі Гомон». Він особливо підкреслював сувору організацію, майже монастирські правила, встановлені наполегливим патроном, який мав «величезну волю та віру в успіх завдяки докладеним зусиллям». Леон Гомон ніколи «нічого не робив аби як, але завжди розраховував міру ризику та свої наступні кроки», цілком підкоряючись «інстинкту гравця». «До того ж, - додає Фекур, - він має справжній дар натхненника». Різкий та категоричний у своїх твердженнях, точний в розпорядженнях, він вимагав від співробітників: «Йдіть вперед! Але без зайвих витрат». Автор стрічки «Знедолені» (1925), Анрі Фекур не жалкує гарних слів на адресу Гомону, хоча не всі поділють його думку. Наприклад, онук Луї Фейяда Жак Шампре стверджував, що, «хоча Гомон і був одним з піонерів кіноіндустрії, необхідно відзначити, що він нічогісінько не розумів у мистецтві кіно». На це Анрі Ланглуа, критик та фундатор знаменитої Французької Сінематеки, заперечував, що існує стиль Гомона, свіжий та елегантний, який відзначається гарним смаком та легким гумором, який був подібний до «кращих зразків дитячої літератури та лубка». Ланглуа дійшов висновку, що «від 1910 до 1916 року товариство Гомона було цитаделлю, яка зберігала дух кінематографу. Звідси його значимість і його першість».