Венеція, 80-ті роки: рятувальник Лідзані

Фігурою, яка зіграла вирішальну роль у відродженні реноме та авторитету Венеціанського фестивалю стає режисер Карло Лідзані, який був директором форуму від 1979-го до 19820го року.

Фільми, що їх показували як в конкурсі, так і в паралельних секціях, стають більш різноманітними, зростає кількість ретроспектив, присвячених різноманітним авторам або важливим течіям в кіно. Так, секція Officina представляла авторські пошуки в кіно, а в секції Mezzogiorno-Mezzanotte презентувалися стрічки, призначені широкій публіці. В останній було показано такі стрічки як «Індіана Джонс: В пошуках загубленого ковчегу» та «Інопланетянин» Стівена Спілберга, «Зоряні війни. Епізод 5: Імперія завдає удар у відповідь» Ірвіна Кершнера, «Врата раю» Майкла Чіміно та «Полтергейст» Тоба Хупера. За цими ініціативами стояв критик Енцо Унгарі – один з найближчих соратників Лідзані. Йому вдалося винайти ефективну формулу проведення великого фестивалю, якою і зараз користуються численні фестивалі світу.

1980 року Венеціанський фестиваль знову стає конкурсним, а «Золотий лев» віддається одразу двом фільмам: стрічці француза Луї Малля «Атлантик Сіті» та фільму американця Джона Кассаветеса «Глорія».

Протягом 80-х років Венеціанський фестиваль відіграє важливу роль у становленні на світовій арені «нового німецького кіно»: 1981 року головним лауреатом стає Маргарете фон Тротта зі стрічкою «Свинцеві часи», тоді як наступного року на фестивалі виблискує Вім Вендерс зі стрічкою «Стан речей». Не проходить непомітним на фестивалі і творчість Райнера Вернера Фассбіндера: 1980 року має успіх його телесеріал «Берлін, Александер-платц», а 1982 року його останній фільм «Керель», що його було показано на фестивалі уже після смерті режисера, розділяє журі та викликає бурхливі дискусії.

У 80-ті роки Венеціанський фестиваль повертає собі велич після тяжкого періоду 60-70-х років минулого сторіччя. Він знову підтверджує своє вміння відкривати нових авторів, які згодом стануть визнаними майстрами світового кіно: 1981 року кращим дебютним фільмом визнається стрічка молодого Еміра Кустуріци «Чи пам’ятаєш ти Доллі Белл?», а 1982-го року своє реноме підтверджує стрічкою «Контракт малювальника» Пітер Грінуей.

Знаходиться в процесі зміни поколінь і італійське кіно: Венеціанський фестиваль представляє в своїх програмах стрічки молодих режисерів Нанні Моретті, Джанні Амеліо, Марко Тулліо Джордана, Франко Піаволі та Паоло Бенвенуто.

1983-го року керівництво Венеціанським фестивалем перебирає на себе Джан Луїджі Ронді, який продовжив політику свого попередника.