Аль Пачіно

Американський актор, режисер, сценарист і продюсер.

Народився в Нью-Йорк Сіті, Нью-Йорк, США.

Повне ім'я - Альфредо Джеймс Пачіно.

Його батьки італоамериканці Роза і Сальватор Пачіно, які розлучилися, коли Альфредо було два роки. Тоді вони з матір'ю переїхали до Південного Бронксу, щоб жити разом з її батьками Кейт та Джеймсом Джерарді, які були вихідцями із Сицилії.

Аль Пачіно поступив в знамениту Школу виконавчих мистецтв у Нью-Йорку. Навчання не цікавило Альфредо і він провалив майже всі іспити, крім англійської. У 17 років його відрахували зі школи. Мати була незадоволена таким поворотом подій, вони посварилися, і Альфредо пішов з дому. Він працював на низькооплачуваних роботах, у тому числі був посильним, офіціантом, прибиральником, листоношею, і все це тільки для того, щоб заробити на продовження своєї акторської освіти.

Почав виступати в Нью-Йоркському театральному андеграунді, а після приєднався до студії Херберта Бергхофа "HB Studio". У цій студії він познайомився з викладачем акторської майстерності Чарлі Лаутоном, який став його вчителем і найкращим другом. В 1962 році, у віці 43 років, від лейкемії померла його мати, а через рік помер його дід Джеймс Джерарді - один з найважливіших людей в житті Аль Пачіно.

В 1966 році Аль Пачіно, після безлічі попередніх провальних спроб, нарешті вдало пройшов прослуховування в Акторській студії - це членська організація для професійних акторів, режисерів і драматургів, розташована на Манхеттені. У Акторській студії Аль Пачіно удосконалював свою гру за системою Станіславського, навчаючись цьому на курсі у Лі Страсберга.

В 1967 році Аль Пачіно провів сезон в бостонському театрі "Charles Playhouse", а в 1968 грав у постановках нью-йоркського театру. Гра актора привернула увагу одного з кращих продюсерів і агентів того часу Мартіна Брегмана і він запропонував Аль Пачіно співпрацювати. Це партнерство продовжувалося довгі роки, ставши дуже плідним.

В 1968 році Аль Пачіно дебютував на телебаченні роллю в епізоді "Смертельний коло насильства" серіалу "NYPD" каналу ABC. 25 лютого 1969 Аль Пачіно дебютував на Бродвеї у виставі Дона Петерсена "Чи носить тигр краватку?" в театрі Беласко. 29 березня 1969 спектакль закрили після 39 показів, але Пачіно отримав схвальні відгуки за свою гру і 20 квітня того ж року виграв премію "Тоні". В 1970-х Аль Пачіно продовжив грати в театрі. За роль у п'єсі "Основна підготовка Павло Хуммелля" він у 1977 році знову отримав "Тоні".

Дебютом Аль Пачіно у кіно стала невелика роль в фільмі 1969 року "Я, Наталі". В 1970 році Пачіно підписав контракт з акторським агентством "Creative Management Associates". Першу велику роль актор отримав в 1971 році, зігравши наркомана у фільмі реж. Джеррі Шацберга "Паніка в Нідл-Парку". Після цієї стрічки його помітив Френсіс Форд Коппола і запросив у свій новий фільм "Хрещений батько" (1972) на роль Майкла Карлеоне - за цю роль Аль Пачіно був номінований на премію "Оскар".

В 1973 році Аль Пачіно знову зіграв у Шацберга в фільмі "Опудало", в тому ж році виконав головну роль у фільмі "Серпіко" (номінація на премію "Оскар"), заснованому на реальних подіях, зігравши нью-йоркського поліцейського Френка Серпіко, що йде проти системи і намагається розкрити корумпованість своїх товаришів по службі.

В 1974 році Аль Пачіно знову зіграв роль Майкла Корлеоне у другій частині "Хрещеного батька". Цей фільм став першим в історії сиквелом, який отримав "Оскар" як "кращий фільм". Сам Аль Пачіно був втретє номінований, але нагороду знову не отримав. В 1975 році успіх актора підкріпив вихід кримінальної драми "Собачий полудень".

В 1977 році Пачіно зіграв автогонщика у фільмі Сідні Поллака "Боббі Дірфілд", за цю роль він був номінований як кращий актор на "Золотий глобус". Наступним фільмом, в якому він зіграв, стала драма "Правосуддя для всіх". Гра актора отримала позитивні відгуки серед критиків і він був в четвертий раз номінований на "Оскар" як кращий актор.

На початку 1980-х у кар'єрі Аль Пачіно починається спад. Однак в 1983 році актор отримав запрошення знятися в знаменному для своєї кар'єри фільму, реж. Брайан де Пальма затвердив його на роль кубинського наркобарона Тоні Монтана в своєму фільмі "Обличчя зі шрамом". Спочатку фільм був зустрінутий критично, але дуже добре показав себе у прокаті. Стрічка з часом стала культовою, а Аль Пачіно був номінований на "Золотий Глобус".

Але це було лише невеликим успіхом на фоні загальних провальних і важких 80-х. Фільм "Революція" був зустрінутий глядачами прохолодно і комерційно провалився. У першу чергу, в провалі звинувачували Пачіно, і це стало останньою краплею, що підштовхнула його до прийняття рішення припинити зніматися у кіно на довгі чотири роки. Актор повернувся в кіно в 1989 році, зігравши у фільмі "Море кохання".

В 1990 році Аль Пачіно в шостий раз був номінований на "Оскар" за свою роль у фільмі Уорена Бітті "Дік Трейсі". У цьому ж році актор повернувся до головного персонажу свого життя, знявшись у третій частині "Хрещеного батька". Цей фільм, як і перші дві частини, чекав успіх.

В 1992 році Аль Пачіно, нарешті, отримав "Оскар" за кращу чоловічу роль, зігравши Френка Слейда у фільмі "Запах жінки". У цьому ж році він був номінований і на кращу чоловічу роль другого плану за роль у фільмі "Американці" і, тим самим, став першим актором, що отримав дві номінації в один рік і став переможцем в одній з них.

В 1996 році Аль Пачіно дебютував у кіно в якості режисера і сценариста документальної картини "У пошуках Річарда".

Серед інших робіт актора у кіно, ролі в таких фільмх як "Френкі і Джонні" (1991), "Шлях Карліто" (1993), "Сутичка" (1995), "Донні Браско" (1997), "Адвокат диявола" (1997 ), "Своя людина" (1999), "Китайська кава" (2000), "Безсоння" (2002), "Симона" (2002), "Рекрут" (2002), "Венеціанський купець" (2004), "Тринадцять друзів Оушена "(2007)," Небезпечний квартал "(2011) та інші.