Дурное воспитание (от Аліси Сови)

Така однозначно негативна оцінка очікуваного шедевру від іспанського кінометра, не могла не викликати моєї цікавості, хоча трохи і відлякувала: а що як справді фільм виявиться ніяким, і час буде витрачено марно. Вже було прийняте компромісне рішення - не дивитись стрічку в кінотеатрі, а знайти на касеті чи на диску, але "Жовтень" несподівано переніс прокат "Степфордських дружин", і, обираючи між російськими потойбічниками та іспанськими гомосексуалістами, я обрала останніх.

Адже незалежне авторське кіно завжди разюче відрізняється від суто комерційного. Воно може бути поганим чи гарним - це залежить від рівня обдарованості автора, але воно майже завжди провокаційне, не прилизане, не підігнане під рамки стандартної успішності і моди. (Подруга написала, що проблеми гомосексуалістів вже не в моді і майже нікого не хвилюють. Мовляв, західний світ хвилюють теракти, а в моді - Майкл Мур.)

Втім, сьогодні, коли грані між гомо та гетеро сексуальними світами стираються та із забороненого та збоченого перший переходить спочатку у богемно-виточений, а потім і у повсякденний, у кінематографі не так вже багато дійсно талановитих картин, через які можна спробувати зрозуміти чуттєвий та емоційний бік гомосексуального кохання. В той час як Альмадовар,здається, знає предмет і прагне, щоб уявлення про нього отримали інші.

І річ не у відвертих сценах, хоча у стрічці вони є, а в тому, що хочеться зрозуміти, чому найгарніші хлопці стають голубими. Адже після сеансу дівчата тільки й робили, що обговорювали вологий та щемливо-збудливий погляд героя Берналя. (Втім я б із задоволенням зустрілась і з виконавцем ролі режисера Енріке Годеда - Феле Мартінесом.)

Дійсно, Берналь - це найяскравіша складова фільму. Обидва його втілення - актор Хуан та трансвестит Сара - приковують до себе увагу на протязі всього екранного часу. Але крім Берналя є ще детективна інтрига, притаманні Альмадовару яскраві барви (цього разу здебільшого червоні-чорні), запальна іспанська музика та жалісливий спів католицького хору хлопчиків.

Є ще всім знайомі відчуття, коли ти хочеш зустріти своє перше кохання через багато років, але пам'ятаєш його саме таким, яким воно було у дитинстві, не думаючи про те, що воно могло погладшати, облисіти, сколотися і врешті-решт зробити собі штучні груди. А тому скоріше узнаєш його в зовсім іншій людині, але такий самій гарній і юній як в твоєму уявленні.

Тема гомосексуалізма у Альмадоварова невід'ємна від трансвеститської, і як і в інших стрічках Альмадовара в "Поганому вихованні" трансвестити виступають в у клубах, співають пристрасних пісень і намагаються заробити собі на операцію з перетворення члена на піхву. І в особі трансвестита Пахіто практично неможливо впізнати олігофрена Беніньо з "Поговори з нею", дарма що обох грає талановитий Хавьєр Камара.

Отже, я зовсім не пожалкувала про те, що відправилась того літнього вечора на "Погане виховання". Можливо, приємному враженню сприяла атмосфера малолюдного залу Кіноман в "Жовтні". Відчуття відокремленості і інтимності підсилювалось високими спинками крісел, що ніби відгороджували від інших глядачів, а напіввідкинуте положення дозволяло розслабитись. Аби випробувати побільше можливостей залу, я також частину фільму посиділа на так званих пуфиках і тепер навіть не можу сказати, що краще. Виходити з залу не хотілось, і навіть закралася думка передивитись весь його репертуар.

А, коли через кілька хвилин після виходу з кінотеатру до мене звернувся якийсь хлопець з питанням, де вулиця Оболонська, я відповівши, чомусь автоматично подумала: "От, мабуть, гомосексуаліст. Іде на своє гомосексуальне збіговисько."