"Перевізник" від Бессона-продюсера - черговий камінець у город Голівуду

За даними дистриб'юторської компанії "Геміні", за тиждень прокату в Україні стрічку подивилися більше 30 тис. глядачів, наповнюваність кінотеатрів сягала 90% і більше. На користь Бессона-продюсера говорить і те, що його виробнича і прокатна кінокомпанія "Європа", яка була одним із творців "Перевізника", недавно визнана найуспішнішою у Франції та нагороджена "Трофеєм десятиліття" за результатами огляду діяльності майже 266 тис. французьких підприємств. Це й не дивно, адже "Європа" лише у 2001 році заробила 98 млн. євро.

Але наразі про сам фільм. Свою схильність до азійських бойовичків Бессон продемонстрував ще під час продюсування "Поцілунка дракона". Тепер для реалізації своїх фантазій про граничні можливості людського тіла він передав режисерські функції досвідченому спеціалісту в галузі екранних двобоїв китайцю Корі Юну. Другим режисером "Перевізника" став колишній помреж Бессона Луї Летер'є. Той, мабуть, мав прослідкувати, щоб все було по-бессоновські у позабойовій частині картини.

На головну роль "супермена" запрошено англійця Джейсона Стетема, який дебютував у фільмі "Карти, гроші, два ствола" та засвітився у "Великому куші" і "Костоломі". Стетема не назвеш красунчиком, він скоріше нагадує громилу - масивні м'язи, залізні кулаки. Крім того, за сюжетом герой Стетема Френк є затятим педантом, що суворо дотримується своїх правил. Все у нього чітко сплановано, ретельно підготовано і лише завдяки цьому він успішно веде свій бізнес з перевезення сумнівних вантажів. Але після знайомства Френка зі своїм черговим вантажем - чарівною китаянкою Лай (Шу Ки) - руйнується створений ним світ зазделегідь прорахованих дій і його місце займає світ безперервної позапланової небезпеки. Тут виявляється, що наш герой у галузі блискавичного прийняття рішень та надлюдських фізичних здібностей і навичок залишає позаду всіх Джеймсів Бондів (жодних технічних новинок, все майже голіруч - "используй то, что под рукою, и не ищи себе другое") та Шварцнегерів (той в "Командосі" не вмів водити літак, а Френк вміє). Колишній спецназовець з легкістю, необтяженою небезпечною зброєю, розкидає спочатку двох, потім чотирьох, потім десятьох, а потім і двадцятьох супротивників, душить їх власним светром і залишає поле бою, граційно підскакуючи у велосипедних педалях по залитій мазутом (або іншим нафтопродуктом) підлозі.

Крім того, Френк професійно пирнає з аквалангом і без, окрім БМВ, "Мерседесу" та вантажівки водить літак, стрибає з парашутом і виконує карколомні акробатичні трюки. Тим більше вражає майже повна бездіяльність героя перед обличчям смертельної небезпеки у вигляді одного-єдиного китайського мафіозі з одним-єдиним пістолетом, але спрямованим прямо в голову Френка. Чи то герой втомився, чи то дублери-каскадери взяли вихідний? Та ні, просто за сценарієм треба було дати можливість стрельнути у того китайця чарівній маленькій Лай. Лай той підступний китаєць-мафіозі доводиться батьком, спроби викриття діяльності якого і привели Лай до подорожування у багажнику Френка в якості вантажу. І от після нетривалої, але напруженої (судячи з коротенького схлипування після заподіяного) душевної боротьби Лай таки вирішує вистрелити в спину батькові, щоб врятувати життя супергероя Френка, який в свою чергу врятував життя 400 нелегалів.

Відверто кажучи, сценарій, написаний Бессоном у співавторстві з та Робертом Марк Каменом, дозволяє продемонструвати на протязі фільму велику кількість видовищних трюків і на цьому його принади закінчуються. Не зважаючи на вдалий початок та інтригу розтиражовану в офіційному синопсисі, глядач так і не отримує зрозумілого пояснення - для чого саме маленьку Лай було запхано у сумку і передано перевізнику. Адже, як з'ясувалось потім, вбивати її не збирались і продавати на невільничому ринку також. Тобто зрозуміло, що сценаристи запхали її в мішок, аби у такий екстравагантний спосіб відбулося знайомство героя зі своєю героїнею, бо достеменно відомо - ніщо так не діє на чоловіків як споглядання зв'язаної красивої жінки іще із заклеєним ротом. Це має пробити навіть такого зашкарублого педанта як Френк. У цьому сенсі вибір на роль Лай тайваньської актриси Шу Ки можна назвати вдалим. Її природна краса та жіночність поєднується з вмінням тримати увагу глядача. Розрахунок, напевне, був такий, що заради її прекрасних очей, глядач заплющить очі на те, що кулі наскрізь прошивають кам'яні стіни та не те, що вантажівки, за якими женеться Френк на літаку, на протязі 15 хвилин екранного часу проїжджають повз один й той же пагорб (можливо, з невідомих причин, для зйомок вдалося арендувати лише коротку ділянку шосе).

Але, якщо згадати, що бюджет фільму склав 20 млн. дол., і прикинути у яку суму обійшовся б такий бойовичок якійсь голівудській студії, то порівняння буде, вочевидь, не на користь останньої. А Бессон знімає і заробляє гроші і в Європі, і в Америці. Бере ті гроші і знов знімає, і знов заробляє, і переманює потроху до себе голівудські надбання у вигляді режисерів, акторів, постановників трюків і так далі. Звичайно всіх не переманиш але спокуса побити Голівуд його ж зброєю набирає дедалі реальніших обрисів. І дійсно, чому країна, яка увійшла до історії як батьківщина кінематографу, має пасти задніх, коли йдеться про масове розважальне кіно.