Повстання тіней
Тому так промовляв Господь:
Ось Я лихо на них наведу, що вийти із нього не зможуть,
і кликати будуть до Мене, але не почую Я їх!
(Єремія 11:11)
Так, «жахастики» – той жанр, який, крім власне розважального ключа, дозволяє поглянути і на власні проблеми у критичному плані. Крім того, тут можна «ризикнути» - при помірних капіталовкладеннях можна в прямому сенсі, зірвати банк кінозборів. Режисера і сценариста Джордана Піла можна назвати майстром цього сегменту – його фільм жахів, з елементами соціальної сатири, «Пастка» (Get Out), крім приголомшливого фінансового успіху отримав і премію Оскар і Премію Гільдії сценаристів Америки за найкращий оригінальний сценарій. На досягнутому метр вирішив не зупинятись, і у 2019 році на екрани виходить (в Україні з 28 березня) стрічка «Ми» (англ. Us), де знову автор вирішив досягти нових вершин.
…Подружжя Аделаїда та Гебріел Вілсонів, їх дітей - Зора і Джейсон - щаслива американська родина…Одного разу вони приїжджають на узбережжя Санта-Круз, з яким у них пов’язані спогади - у чоловіка оптимістичні, у жінки – навпаки… І ось, одного вечора на їх подвір’ї вони бачать родину – яка не більше, не менше - ніж вони самі. Ці створіння, «червоні одежі», ніби вони самі – з примітивною відомістю, проте набагато жорстокіші і фізично витриваліші…Вони хочуть зайняти місце своїх «господарів», вони таж «Ми-американці», проте спочатку мета їх – натішитися стражданнями… і це відбувається не тільки як локальний феномен…
Загалом, «Ми» - це просто відмінний в своєму роді сплав майстерності ідеально підігнаного сценарію, в якому власне переплелись і тонке вміння нагнітати і відпускати напругу, вплітати гумор, що часто межує з сатирою, розставляти опорні точки прихованих змістів – від тематики урядових змов до містичних – однією з яких є посилання на біблійну фразу, що винесена в епіграф. Так, важливою є і натяк на соціальний підтекст – інший бік фасаду «американської мрії: життя «тіней», їх «обслуговуючого персоналу», які живуть в жахливих умовах-не маючи доступу до освіти, якісної їжі та дозвілля; повстання людей у «червоному», легко прив’язати до аналогії, наприклад, «жовтих жилетів». Проте загалом «мотив бунту» не виглядає основним мотивом – оскільки це все-таки масове кіно, і акцент зосереджений на екранному дійстві втечі родини. Так, операторська робота відмінна – багато кадрів так і просяться стати фотографіями концептуального жанру; саундтрек теж на висоті.
Можна відзначити, що актори, які зіграли як ролі «основної» родини, так і «дзеркальної», ролі першого і другого планів – виконали титанічну роботу, не переграваючи, відмінно витримавши кожен момент, кожен кадр, кожен має свою «родзинку»; як наприклад, Лупіта Ніонго втілила і прямий, і «дзеркальний» образи Аделаїди(Ред), її історія - не одна з багатьох…
Щодо підсумку. «Ми» - не «один з багатьох» фільмів жахів; він дійсно стане подією у кінематографії цього року. Поряд з високими художніми якостями, «Ми» - це і чудовий вибір для широкого кола глядачів – прихильників жахастиків і бажаючих «полоскотати нерви»
