Жюльєтт Бінош. Її очима


Новини: Жюльєтт Бінош. Її очима
І в її очах
Ретроспектива фільмів Жюльєтт Бінош
Літній час / L'heure d'été
Франція / 2008 / драма
103 хв
Режисер: Олів’є Ассаяс
У ролях: Жульєт Бінош, Чарльз Берлінг, Жеремі Реньє, Едіт Скоб.
За версією кіно академії Лос Анджелеса визнана кращою іноземною стрічкою 2009 року.
На святкування на честь 75-річчя Елен в її заміський будинок приїжджають сини Фредерік і Жеремі та дочка Ерієн. Елен живе виключно пам’яттю про свого дядька, видатного художника, и думає, що всі спогади та історії підуть разом з нею. Вона перетворює будинок на музей, який оживає лише двічі на рік, коли приїжджають діти. Після смерті матері їм необхідно вирішити долю свого спадку, і виявляється, що воно має якесь значення лише для Фредеріка, який хоче залишити цей будинок для сім’ї та дітей. І активна Едрієн, дизайнер дрібничок для дому, і Жеремі, перспективний менеджер, не хочуть жити у Франції і обтяжувати себе зайвим спадком. Приймається колективне рішення – подарувати його музею Орсе, не через якісь благодійні наміри, а через зменшення податку на майно. Але і в музеї сумніваються в тому, чи потрібна їм ці рідкісні меблі, речі та картини.
Олів’є Ассаяс (Olivier Assayas)
французький режисер, сценарист і кінокритик. Син французького режисера і сценариста Жака Ремі. Ассаяс почав свою кар’єру в кіноіндустрії, допомагаючи батьку знімати його телешоу. В 1979 році  Ассаяс, під впливом руху пост-панку зняв свій перший короткометражний фільм „Авторське право”. В 1986 році він закінчив роботу над першим повнометражним фільмом „Безлад”. В 1994 його фільм „Холодна вода” увійшов до програми „Особливий погляд Канського кінофестивалю”. Учасник альманахів „Париж, я люблю тебе” і „У кожного своє кіно"  
Історія кохання/Décalage horaire
Франція, Великобританія / 2002/ романтична комедія /
91 хв
Режисер: Данієль Томпсон
В ролях: Жульєт Бінош, Жан Рено, Сєрхі Лопес, Карін Беллі.
 Французька кіно премія „Сезар” Жульєт Біном в категорії краща актриса першого плану.
В метушні великого паризького аеропорту може статися все, що завгодно. Фелікс поспішає до коханої жінки. Роза тікає від не коханого чоловіка. Він – перспективний бізнесмен, серйозний і мовчазний. Вона – королева салону краси, яка базікає без упину. У них нема нічого спільного, але поки всі рейси скасовано через страйк, їм доведеться скласти одне одному компанію. Що принесе це дивне знайомство двом не передбачуваним європейцям – нудьгу і головний біль чи незабутню романтичну пригоду?
Данієль Томпсон (Danièle Thompson)
французька письменниця, режисер і автор діалогів. Дочка французького режисера Жерара Ури.в 1975 році вона спільно з   Жаном-Шарлем Такелла написала сценарій до фільму «Кузен, кузіна», який потім був номінований на Оскар, на Золотий глобус і тричі на „Сезар”. В 1980 спільна робота з Клодом Піното з написання сценаріїв до фільмів «Бум» і «Бум 2» зробить Софі Марсо іконою молоді. В 1986 році Даніель стала членом журі Канського кінофестивалю. В 2008 році разом з сином зняла фільм „Зміна планів” / Le code a changé» з Дані Буном і Карін Віар в головних ролях, про життя в суспільстві, лицемірстві та замкнутості.
Три кольори: Синій/Trois couleurs: Bleu
Франція, Швейцарія, Польща/
1993/ музично-містична драма
100 хв
Режисер: Кшиштоф Кесьльовський
У ролях: Жюльєтт Бінош, Бенуа Режан, Флоранс Пернель, Шарлота Вері, Елен Венсан
Премія за головну роль на кінофестивалі у Венеції і «Сезар» актрисі Жюльєтт Бінош.
 Історія француженки  Жюлі Віньйон, яка змогла вижити в автокатастрофі, але втратила свого чоловіка (який був композитором) і юну дочку – не тільки розповідь про повернення до життя, а й метафорична притча про позбавлення від влади згубних почуттів. Жулі неначе знаходиться в стані душевної анемії, протилежному процесу амнезії: зосереджуючись лише на скорботних спогадах про втрачених дорогих людей, вона взагалі не бажає нової любові, яка саме здатна на те, щоб відродити втрачений смак до життя. Це все одно, що подарувати музичний слух тому, хто раніше навіть не відрізняв двох різних мелодій. Любов і музика, за Кесльовським римується одне з одним – Жулі отримує дар нотного запису останнього музичного твору загиблого чоловіка і виявляється схильною до іншого сильного посуття, але у же по відношенню до іншого живого чоловіка – Олів’є, помічника Патріса, давно закоханого в неї. Буття є любов до теперішнього. І навіть вигадане стає справжнім, дякуючи акту любові у творчості.
Основний лауреат фестивалю у Венеції- 93, поляк Кшиштоф Кесьльовський, на відміну від американця Роберта Олтмена , який розділив головну премію («Короткий монтаж»), — майстер вже не мозаїчних кіноструктур, а геометрично вибудуваних циклів або математично вивірених окремих фільмів, хоча в його алгебраїчних конструкціях невидимо присутня музика як надихаюче начало і творчості і буття. Амбіційний проект режисера – переосмислення понять Французької революції про „свободу, рівність, братство”, які символізують три кольори національного прапора Франції: синій, Будучи католиком, володіючи раціональним складом розуму, Кесльовський таїв в собі не тільки слов’янську душу і схильність до щирого співпереживання долям загублених героїв, але і долю філософського лукавства, здорового авантюризма, тягу до інтелектуальних розиграшів.
Коханці з нового мосту/  Les amants du Pont-Neuf
Франція/ 1991/ романтична драма/
125 хв
Режисер: Леос Каракс
В ролях: Жюльєтт Бінош, Дені Лаван,
Премія Європейської Академії Кіно за кращу головну роль Жульєт Біном і за кращу операторську роботу.
Фільм розповідає про любов молодого волоцюги і художниці, яка поступово втрачає зір. Алекс — бездомний, грабіжник і п’яниця, який шукає щирі почуття – живе на закритому на ремонт Новому мосту, який за іронією долі виявляється найстарішим з існуючих мостів Парижа. Раптом в його житті з’являється Мішель, яка зображає вуличне життя Парижа. Її зір стрімко падає, вона виявляється залежною від Алекса, який закохався в Мішель. Коли з’являється спосіб, який може відновити зір Мішель, її сім’я розвішує по місту плакати і намагається знайти художницю за допомогою радіо. Апекс розуміє, що зберегти Мішель у випадку її одужання йому не вдасться, тому він усіма способами перешкоджає тому, щоб вона дізналася про те, що її шукають.
Тридцятирічний Каракс (справжнє ім’я Александр Дюпон: цікаво, що українською його прізвище перекладається саме Мостовий!), відноситься критиками  до „необарокового стилю” „нової хвилі”. У цій стрічці режисер вирішив всім довести, що краще всіх володіє схильністю до ефектних „кінофеєрверків”. Оператором Жан-Івом Ескоф’є були прекрасно відзняті сцени танців на Новому мосту під яскравими кетягами салюту, а також два розкішних епізоди – проїзд нічним Парижем в пролозі і гонка на човні Сеною, прикрашеною вогнями ілюмінацій. Це дійсно переконує в тому, що Леос Каракс (нехай фанат імені Оскар, яке використано в анаграмі його псевдоніма, так і не отримав одноіменної премії і не був відзначений ні „Сезаром”, ні „Феліксом”) наділений чарівним візуальним даром. Не дивлячись нарізнопланові оцінки, фільму Леона Каракса, який знімався цілих три роки, несумнівно було те – це найдорожча (55 мільйонів франків) на тодішній момент постановка у французькому кіно.  
Побачення / Rendez-vous
Франція / 1985/
романтична драма/ 82 хв
Режисер: Андре Тешине
У ролях: Жюльєтт Бінош, Жан-Луї Трентіньян, Ламбер Вільсон
Пальмова гілка за найкращу режисерську роботу Канського кінофестивалю.
Це коротка історія провінційної дівчини на ім’я Анн Лар’є. Проте всі називають її Ніною – цілком можливо, що на честь Ніни Зарєчної, головної героїні чеховської „Чайки”. Анн приїхала для того, щоб завоювати Париж і акторську славу, але змушена грати непомітну роль служниці в дурній п’єсі в маловідомому театрі. В житті вона теж повинна своєрідно прислужуватися, вступаючи у зв’язок, майже чи не з кожним зустрічним, та ігноруючи залицяння молодого хлопця Поло, який закохався в неї.  
Стрічка «Побачення» відзнята визнаним французьким постановником Андре Тешине на перший погляд просто, без надлишкової багатозначності і стильових вишуканостей. Але ближче до фіналу все непомітно змінюється – тому фінальне посилання на Євангеліє від Іоана  (глава 12, вірш 24) виступає філософським висновком, своєрідною „мораллю байки”. Кинуте в землю зерно помирає, але приносить плоди. Душа, яка зневажила себе, отримує нове життя.  
Алексей Першко 07 квітня 2010


Ім’я:
17 червня 2021
Ваш коментар

популярні новини


Дженніфер Лопес зіграє у фантастиці «Атлас» Дженніфер Лопес зіграє у фантастиці «Атлас»

Від режисера «Розлому Лос-Анджелеса».

16 червня 2021 0 282
Честейн і Гарфілд у трейлері «Очі Теммі Фей» Честейн і Гарфілд у трейлері «Очі Теммі Фей»

Так, це вони в гримі!

14 червня 2021 0 693
Поганими дорогами до Атлантиди Поганими дорогами до Атлантиди

Золота Дзиґа 2021: названо лауреатів П’ятої Національної кінопремії

13 червня 2021 0 703
Портман і Мур зіграють у режисера «Керол» Портман і Мур зіграють у режисера «Керол»

У драмі «Май грудень».

14 червня 2021 0 681
«Без різких рухів». Трейлер трилера Содерберга «Без різких рухів». Трейлер трилера Содерберга

Дель Торо, Деймон, Чідл та інші.

09 червня 2021 0 1542