Animation trip

Як відомо, один з найбільших у світі та авторитетних фестивалів анімаційного кіно «Крок» вже давно обрав собі якщо й не унікальну форму –подорож на кораблі – то, щонайменше, примудряється наповнювати її цілком неповторним змістом. Хоча, не виключено, що неповторність цьому змісту ндає оточуюча феєрія Дніпра та Чорного моря, яка кардинально змінює сприйняття реальності. А фільми у сполученні зі згаданою вище феєрією постійно підштовхують до думок і про добрі вібрації і різного ґатунку тріпах. Але в даному випадку – мова про тріп анімаційний, який, як і у випадку з засобами розширення свідомості, такий же різноманітний за своєю дією та отримуваним результатам.

Наприклад, німець Андреас Хікаде у своїй семихвилинній стрічці «Любов та крадіжка», використовуючи прості засоби, майстерно маніпулює іконами масс-культу, а через них – і нашою свідомістю. Відзначимо, що стрічка Хікаде були лише однією з багатьох картин фестивалю, які піднімали цю тему.

Поляк Дамьян Ненов у стрічці «Шляхи ненависті», яка розповідає про демонів, які живуть в кожній людині, в яскравій і одночасно простій манері, що вона коріниться в візуальній культурі видатного бельгійського малювальника Мьобіуса, досягає дійсно сильного емоційного впливу.

А корабель пливе…

Стрічка відомого російського майстра Івана Максимова вже своєю назвою – «Припливи туди-сюди» - якнайкраще вписується не тільки до програми фестивалю, але й стає ще одним фактором, який «зміщує» свідомість і сприйняття світу. Світ Максимова, населений черв’ячками в човнах, носатими колобками, рибами-ногами та іншими створіннями, неймовірно затягує і чарує. Тим більше що створюється він вже далеко не перший рік.

Українець Олександр Шмигун теж створює свій світ – світ дещо утопічний, в якому головна героїня вирушає у подорож на поїзді «Львів-Париж». Цей міфологізований світ, більш близький галичанській душі, в певному сенсі стає метафорою сподівань галичан щодо Європи, в якій вони вже колись були. Або у перетворенні України на частину Європи…

А корабель пливе…

Головний герой стрічки «По краплях» француза Лео Верьє, чимсь невловимо схожий на ресторанного критика з американського «Рататуя», в прямому сенсі споживає мистецтво і пропускає його через себе. В залежності від характеру з’їденого ним твору залежить не тільки його сприйняття світу, але й вміння відтворювати цей світ (і його сприйняття) на його власних картинах.

Голландець Росто вибудовує свій химерний світ у стрічці «Монстр селища Нікс» на тій же основі, якою користувалися в ранній творчості велика група Genesis, додаючи крихту нальоту фантасмагорій в дусі Льюіса Керрола. При цьому Росто задається питаннями природи творчості і розповіді, змушуючи замислитися над ними і глядача. Всесвіт фільму будується на історіях, що вони метафорично представлені у вигляді срібних яєць, які народжуються від Місяця та верби і потребують захисту міфічних створінь Лангеманів від монстра на ім’я Вергілій…

А корабель пливе…

Болгарин Теодор Ушев, який працює в Канаді, також звертається до питання про природу творчості, геніальності та безумства, яке йде з ним поруч. У стрічці «Щоденники Ліпсетта» він намагається відтворити той внутрішній шлях, який призвів до самогубства знаменитого режисера-експериментатора Артура Ліпсетта. І написати його неіснуючі щоденники. Проникаючи у світ художника, який живе в умовах повстання мас, Ушев досягає вражаючого результату.

Швед Ерік Розенлунд у стрічці «Ластики закінчилися» створює метафору, в якій анімація дорівнює світу, і знищення малюнку та навіть однієї його рисочки означає кінець цього світу.

До певної мірі продовжує цю тему – нехай і в іншому розрізі – ірландець Девід Орейлі у своєму досить екстремальному фільмі «Зовнішній світ». На відміну від Розенлунад, Орейлі попереджує про небезпеку анімаційного світу зокрема та всього віртуального взагалі. Потужний емоційний ефект досягається режисером не тільки за рахунок провокаційних сцен, але й за рахунок майстерної візуальної стилістики, яка поєднує в собі і естетику комп’ютерних ігор, і понської манги та нінтендовських іграшок, і всюдисущої телевізійної картинки.

А корабель вже підпливає…

Як і майже будь-яка подорож, і цей анімаційний тріп має своє завершення. Багатостраждальному журі у складі Анрі Айдсіка (Франція, голова), Андрія Куркова (Україна), Хуана Пабло Зарамелли (Аргентина), Жони Тосте (Португалія) і Слави Ушакова (Росія), яке переглянуло всі 130 конкурсних фільмів, прийшов час виносити непросте рішення. Що воно й зробило. Отже:

Гран Прі 18-го анімаційного МКФ «Крок» присуджено стрічці «Пірнальники під дощем», режисери Прійт та Ольга Пярн (Естонія).

Приз в категорії фільмів тривалістю до 5 хвилин – «Рубіка», режисери Клер Боаен та Люкдвік Аббас (Франція).

Приз в категорії фільмів тривалістю 5-10 хвилин – «Налларбор», режисери Алістер Локхарт та Патрік Серрел (Австралія).

Приз в категорії фільмів тривалістю 10-50 хвилин – «Зовнішній світ», режисер Девід Орейлі (Німеччина).

Приз в категорії фільмів для дітей – «Доду – картонний хлопчик», режисер Жозе Мігель Рібейру (Португалія).

Приз в категорії прикладної анімації (музичні кліпи, реклама, заставки і таке інше) – «Андроїд Флойд», режисер Джонатан Лайонс (США).

Особливий приз імені Олександра Татарського «Пластилінова ворона» - «За вищий пілотаж», що він присуджується спільним рішенням журі та оргкомітету фестивалю – «Після», режисер Інга Коржнєва (Росія).

Спеціальний приз журі «За перший професійний фільм» - «По краплях», режисер Лео Верьє (Франція).

Дипломом оргкомітету фестивалю за органічне поєднання оригінальної техніки та тонкого ліризму відзначено український фільм «О, Париж» Олександра Шмигуна.