Венеція: 60-ті роки

60-ті роки минулого сторіччя стали одним з найяскравіших періодів в історії Венеціанського фестивалю.

Фестиваль 1960-го року увійшов до історії як один із самих спірних через рішення журі: «Золотого лева « було вручено не видатному фільму Лукіно Вісконті «Рокко та його брати» з Аленом Делоном в головній ролі, а стрічці француза Андре Кайатта «Переправа через Рейн». Публіка в залі свистіла протягом всієї церемонії вручення призів та демонстрації фільму-переможця. Цей випадок став другим розчарування для Вісконті на Венеціанському фестивалі: 1954 року призами обійшли його стрічку «Почуття».

На початку десятиріччя фестиваль стає популяризатором глибоко оновлення кінематографу: в рамках фестивалю створюються нові секції, покликані поширити та урізноманітнити поле діяльності. Саме тут публіка знайомиться з англійським free cinema,яке було представлено стрічками «Смак меду» Тоні Річардсона та «Брехун Біллі Джона Шлезінджера, і з французькою Новою хвилею, представленою стрічками Жана-Люка Годара та Алена Рене.

Саме Венеція відкрила світові таких молодих на той момент італійських режисерів як Пьєр Паоло Пазоліні, Бернардо Бертолуччі, Паоло та Вітторіо Тавіані, Валеріо Дзурліні, Марко Феррері, Марко Белоккіо та Тінто Брасс. Саме тут режисери калібру Франческо Розі, Ерманно Ольмі та Джилло Понтекорво підтверджують видані їм в 50-ті роки аванси.

Після суперечок 1960 року рішення журі наступних фестивалів не піддаються сумнівам та достатньо сміливі: 1961 року «Золотого лева» вручено «Останньому літу в Марієнбаді» Алена Рене, а 1962 року журі вирішує вручити головний приз одразу двом фільмам – «Інтимному щоденнику» Валеріо Дзурліні та «Іванову дитинству» Андрія Тарковського.

1963 року Венеціанський фестиваль очолює професор Луїджі Кьяріні, який бере курс на докорінну перебудову фестивалю: критерії відбору фільмів до конкурсу стають ще більш суворими, щоб протистояти натиску великих студій, які спрямовані в першу чергу на комерційний успіх своїх стрічок, а не на підвищення їхнього художнього рівня.

 Одним з ключових принципів політики нового керівництва стає зіткнення в конкурсі стрічок іменитих режисерів та постановників-дебютантів: в конкурсі приймають участь стрічки Жана-Люка Годара та Карла Теодора Дрейєра, Інгмара Бергмана та Артура Пенна, Пьєра Паоло Пазоліні та Робера Брессона, Акіри Куросави та Романа Полнаського, Франсуа Трюффо та Роберто Росселіні, Джозефа Лоузі та Мілоша Формана. 1967 року лауреатом «Золотого лева» стає «Денна красуня» Луїса Бунюеля з Катрін Деньов у головній ролі.

Значне місце в конкурсі Венеції займає і італійське кіно: тут сходять «зірки» Клаудії Кардінале, Марчелло Мастроянні та Моніки Вітті, а вперіод від 1963 року до 1966 року італійські фільми виграють «Золотого лева» чотири рази поспіль – 1963-го лауреатом стає Франческо Розі зі стрічкою «Руки над містом», 1964-го – «Червона пустеля» Мікеланджело Антоніоні, 1965-го – «Туманні зірки Великої Ведмедиці» Лукіно Вісконті, а 1966-го – «Битва за Алжир» Джилло Понтекорво.

Соціальні заворушення 1968-го року мали сумні наслідки для фестивалю,якому пригадали його фашистське коріння. Це привело до того, що від 1969-го до 1979-го фестиваль проводиться як не конкурсний, а 1973, 1977 та 1978 років фестиваль і взагалі не відбувся. Повернеться «Золотий лев» лише 1980-го року і одразу у двох екземплярах – ним буде нагороджено стрічки «Атлантик Сіті» Луї Малля та «Глорія» Джона Кассаветеса.