Олександрійські науковці та злі християни
Фільми в жанрі «пеплум» знімають не лише в Голлівуді. Наприклад, фільм «Агора» 2009-го року знятий іспанцями, однак від стандартного голлівудського фільму його не відрізниш: фільм знятий англійською мовою і з голлівудськими акторами. Та й загальна якість фільму в цілому залишає бажати кращого.
Події фільму відбуваються в єгипетському місті Олександрія в кінці 4-го та на початку 5-го століття. Місто охоплюють безпорядки в зв’язку з релігійними війнами між прибічниками давньоримської релігії, іудеями та християнами. На фоні цих подій розгортається історія науковця Іпатії Олександрійської та її спроб розібратися в тому, як влаштований всесвіт…
Найбільше, чим запам’ятався фільм «Агора» в рік його виходу, так це за звинувачення зі сторони християн в антихристиянському спрямуванні фільму. І як не крути, але фільм справді показує християн у виключно негативному світлі. Звичайно, серед представників усіх релігійних течій зустрічаються різні люди, і християни – не виняток: є серед них і помірковані люди, які добре ставляться до ближніх, але є і скажені фанатики, яким дай волю – горло перегризуть. Ну, і людей, які ставляться до релігії як до способу заробітку тут також вистачає. Але в «Агорі» практично всі християни – немите, гидке, фанатичне бидло, яке знищує усі наукові праці, руйнує будівлі, підло розправляється з іновірцями… Є, правда, невеличкі винятки в особі префекта Ореста (який на початку фільму подає ознаки розумної людини, але до кінця фільму «еволюціонує» в плаксиву безвольну істеричну шмату, об яку витирають ноги, і християни, і стримано опозиційна до них Іпатія), і колишнього раба Давуса (який здатний лише на те, щоб трохи сумніватися у виправданні вбивств іновірців, та «милосердно» задушити жінку, до якої він був небайдужим, щоб вона не страждала перед тим, як її заб’ють камінням).
Але слід відзначити, що і без проблем з політкоректністю «Агора» страждає купою недоліків. Головна з них: фільм просто скучно дивитися. Оповідь подається рвано, події розгортаються хаотично, мотивація персонажів часто викликає запитання. Глядачеві показують то Іпатію, яка разом з прибічниками роздумує над питаннями існування всесвіту, то злих християн, які вирізають іновірців, то префекта Ореста, який замість наведення порядку в місті займається дурницями, то Давуса, який ніби і сумнівається, але продовжує різати і палити, то земну орбіту, чим творці фільму, мабуть, натякають на всесвітнє значення описуваних подій… Діалоги у фільмі сухі і нецікаві. Фільм охоплює часовий в понад двадцять років, і мав би бути багатим на події, але на протязі двох годин хронометражу дивитися по суті немає на що. Навіть деякі сценарні ходи повторюються. Наприклад, християни двічі повторюються однакову тактику: провокують представників інших релігій на напад, ті відповідають вбивствами, християни відповідають ще більшими вбивствами і виганяють іновірців з міста. Кульгає і логіка дій персонажів: наприклад, епізод коли Іпатія проходить через квартал Олександрії, де відбуваються вбивства іудеїв. Напрошується запитання: що забула посеред бійні заможна дама? Мабуть, просто продюсери попросили вставити в кадр актрису Рейчел Вайс, яка зіграла Іпатію, не задумуючись про логіку. Мабуть, і назву для фільму вибрали виключно через її класне і не заїжджене звучання. А ось нормально обіграти назву (словом «агора» у давніх греків (не питайте, чому саме грецьке слово використовується у місті, яке на момент дії сюжету фільму належить Римській імперії) називали міські площі, де проводилися громадські збори) в сюжеті забули, бо у фільмі є аж один коротенький епізод зборів на площі.
До історичної достовірності приколупуватися не варто, оскільки в жанрі «пеплум» стало традиційним жертвувати історичними даними в угоду видовищного сюжету. Але сценаристи «Агори» явно перегнули палицю, зобразивши Іпатію, яка в реальності була ще й впливовим в Олександрії політиком, лише як тихого і спокійного науковця, на яку ні з сього, ні з того заточили зуб християни і звинуватили в чаклунстві. Якщо проводити аналогію, то це приблизно якби у фільмі про Жанну Д’арк останню зобразили б як тихого і непомітного військового, яку просто так звинуватили в чаклунстві, а не тому, що в реальності це була впливова політична фігура, якої опонентам треба було позбутися під фальшивим приводом. Але режисер Алехандро Аменабар пішов у ще більший відрив, коли присвоїв Іпатії винайдення закону всесвітнього тяжіння та закону еліптичності орбіт планет. Складається враження, що якби не злі християни, то ще трохи і древні олександрійці полетіли б у космос.
Єдине, за що фільм «Агора» дійсно заслуговує компліментів, так це за свій зовнішній вигляд. Картинка у фільмі яскрава і наповнена кольорами, декорації вулиць та інтер’єрів будівель древньої Олександрії виглядають просто шикарно, комп’ютерна графіка не ріже око, а операторська робота на прийнятному рівні. Епізоди з масовкою виглядають справді масштабно і епічно. Видно, що 70 млн. дол. бюджету використали за призначенням. Шкода, що на нормальних сценаристах довелося зекономити. І, незважаючи на скандальність, фільм провалився в прокаті.
Про акторську гру можна сказати лише про те, що вона прийнятна. Але складається враження, що таких відомих і талановитих акторів як Рейчел Вайс і Оскара Айзека (який зіграв Ореста) взяли у фільм лише для того, щоб їхньою присутністю закрити сценарні прогалини фільму. Але не вийшло.
В цілому, «Агора» - досить посередній фільм, але затятим шанувальників фільмів у жанрі «пеплум» він може сподобатися хоча б за його візуальний бік.
