Десь у степах Анатолії
Не можна сказати, що турецький кінематограф користується великою популярністю серед європейських (і не тільки) глядачів. Якщо спитати першого-ліпшого про те, який турецький фільм він знає, то є дуже висока ймовірність, що відповіддю буде «Турецький Рембо». І це сумно, бо через подібні стереотипи залишаються непоміченими справді хороші та цікаві фільми. Наприклад, «Якось в Анатолії» (2012) турецького режисера Нурі Більге Джейлана, який відомий серед кіноманів ще за фільмом «Зимова сплячка» (2014).
Події фільму відбуваються в околицях провінційного турецького міста посеред безкрайніх степів Анатолії. Група полісменів та судових виконавців шукає тіло вбитого напередодні місцевого жителя. В цьому їм допомагає сам вбивця, який зізнався у злочині. Щоправда пошуки ускладняються тим, що вбивство відбулося посеред ночі, тому підозрюваний не знає, де саме він закопав тіло – пам’ятає лише окремі орієнтири. В процесі пошуків головні герої ведуть розмови на різні соціальні теми…
Жанр фільму можна визначити як драму з елементами кримінального фільму. Тут немає місця перестрілкам, побоїщам чи якимось дивовижним сюжетним ходам. Натомість є проста, життєва історія та природні розмови, які й розкривають персонажів фільму. Серед них найбільшу увагу приділено трьом героям – лікарю, прокурору та комісару поліції. . І це ніякі не круті дядьки, які зброєю наводять порядок – усі прості трудяги, в яких є свої сім’ї, своя історія, свій погляд на життя. Діалоги, які вони ведуть досить цікаві, трохи розбавлені гумором. І ось цікавий момент - багато тем і питань, які обговорюють герої фільму видаються якимись зрозумілими і буденними навіть для українського глядача, хоча здавалося б, інша країна, з іншою культурою. Наприклад, герої фільму по ходу сюжету заїжджають на ночівлю в маленьке село і починається розмова, де говориться про проблеми з проведенням електрики, про те, що вся молодь виїхала, бо немає роботи, про питання вступу країни в міжнародну організацію (в даному випадку – ЄС) і так далі. Знайомо і буденно, чи не так? Актори, звісно, постаралися, щоб усе виглядало переконливо. А актор, який зіграв комісара поліції точно сподобається українському глядачеві – не лише тому, що він тезка президента Туреччини Ердогана, але й через свою схожість з актором Віктором Андрієнком.
Разом з тим не можна не похвалити візуальну сторону фільму, а саме красиву картинку і добре підібрані плани камери. Звичайно, найбільше зачаровують красиві пейзажі анатолійських степів та пагорбів, які й створюють меланхолійно-романтичну атмосферу.
«Якось в Анатолії» (2012) – дуже хороший фільм. Хоча в нього є одна негативна сторона – він надто довгий. Дві з половиною години – це досить багато для такого фільму. Так що не дивно, якщо комусь фільм може видатись надто неспішним, надто сонним і надто меланхолійним. Але тут вже постає питання смаку глядача і його настроєності на атмосферу фільму.
