Десь у степах Анатолії


Рецензія на фільм: Якось в Анатолії
Фільм Якось в Анатолії

Не можна сказати, що турецький кінематограф користується великою популярністю серед європейських (і не тільки) глядачів. Якщо спитати першого-ліпшого про те, який турецький фільм він знає, то є дуже висока ймовірність, що відповіддю буде «Турецький Рембо». І це сумно, бо через подібні стереотипи залишаються непоміченими справді хороші та цікаві фільми. Наприклад, «Якось в Анатолії» (2012) турецького режисера Нурі Більге Джейлана, який відомий серед кіноманів ще за фільмом «Зимова сплячка» (2014).

Події фільму відбуваються в околицях провінційного турецького міста посеред безкрайніх степів Анатолії. Група полісменів та судових виконавців шукає тіло вбитого напередодні місцевого жителя. В цьому їм допомагає сам вбивця, який зізнався у злочині. Щоправда пошуки ускладняються тим, що вбивство відбулося посеред ночі, тому підозрюваний не знає, де саме він закопав тіло – пам’ятає лише окремі орієнтири. В процесі пошуків головні герої ведуть розмови на різні соціальні теми…

Жанр фільму можна визначити як драму з елементами кримінального фільму. Тут немає місця перестрілкам, побоїщам чи якимось дивовижним сюжетним ходам. Натомість є проста, життєва історія та природні розмови, які й розкривають персонажів фільму. Серед них найбільшу увагу приділено трьом героям – лікарю, прокурору та комісару поліції. . І це ніякі не круті дядьки, які зброєю наводять порядок – усі прості трудяги, в яких є свої сім’ї, своя історія, свій погляд на життя. Діалоги, які вони ведуть досить цікаві, трохи розбавлені гумором. І ось цікавий момент - багато тем і питань, які обговорюють герої фільму видаються якимись зрозумілими і буденними навіть для українського глядача, хоча здавалося б, інша країна, з іншою культурою. Наприклад, герої фільму по ходу сюжету заїжджають на ночівлю в маленьке село і починається розмова, де говориться про проблеми з проведенням електрики, про те, що вся молодь виїхала, бо немає роботи, про питання вступу країни в міжнародну організацію (в даному випадку – ЄС) і так далі. Знайомо і буденно, чи не так? Актори, звісно, постаралися, щоб усе виглядало переконливо. А актор, який зіграв комісара поліції точно сподобається українському глядачеві – не лише тому, що він тезка президента Туреччини Ердогана, але й через свою схожість з актором Віктором Андрієнком.

Разом з тим не можна не похвалити візуальну сторону фільму, а саме красиву картинку і добре підібрані плани камери. Звичайно, найбільше зачаровують красиві пейзажі анатолійських степів та пагорбів, які й створюють меланхолійно-романтичну атмосферу.

«Якось в Анатолії» (2012) – дуже хороший фільм. Хоча в нього є одна негативна сторона – він надто довгий. Дві з половиною години – це досить багато для такого фільму. Так що не дивно, якщо комусь фільм може видатись надто неспішним, надто сонним і надто меланхолійним. Але тут вже постає питання смаку глядача і його настроєності на атмосферу фільму.

0
Зорян 02 листопада 2019
Like

Ім’я:
20 листопада 2019
Ваш коментар

Інші рецензії автора


Червоний горобець. Епізод другий. Атака клонів Червоний горобець. Епізод другий. Атака клонів

Рецензія на фільм "Анна" (2019)

15 листопада 2019
Основоположник кіберпанку Основоположник кіберпанку

Рецензія на фільм «Той, що біжить по лезу»

13 листопада 2019
300 тухольців 300 тухольців

Рецензія на фільм "Захар Беркут" (2019)

09 жовтня 2019
У лісі-лісі темному... У лісі-лісі темному...

Рецензія на фільм "Воно приходить уночі" (2017)

14 травня 2019
Шанхайська робота Шанхайська робота

Рецензія на фільм "Шанхайський перевізник"

22 березня 2019