Травматичні спекуляції сценариста Корчинського
Про війну на Донбасі знято вже чимало художніх фільмів, але якісних серед них дуже мало. В основному на дану тему виходить криво знята дурня, на зразок українського серіалу «Гвардія» або російського фільму «Військовий кореспондент». Фільм «Посттравматична рапсодія» поповнив цей неприємний список.
Події фільму відбуваються у серпні 2014-го року. Український військовий з батальйону «Донбас» на ім’я Сашко потрапляє під обстріл під час відступу з Іловайська і отримує контузію. Прийшовши до тями, головний герой пробує дістатися до своїх. По дорозі він зустрічає різних людей з різних історичних епох…
Фільм «Посттравматична рапсодія» є екранізацією однойменної п’єси українського політичного діяча Дмитра Корчинського, особи вкрай ексцентричної і політично нестабільної. Неодноразово Корчинський пробував себе в письменницькій діяльності, і на прикладі «Посттравматичної рапсодії» видно, що результати плачевні.
Сюжет схожий на беззмістовний потік думок. Головний герой, переживши травму, бачить людей з минулого, які колись також борознили землі Донбасу: пораненого битві на Калці руського воїна, запорізького козака, який брав участь в повстанні проти Московського царства, анархіста Нестора Махно, нацистського генерала Манштейна… Без додаткової підготовки зрозуміти хто є хто неможливо, тому фільм строго не рекомендується дивитися людям, які не знайомі з історією. З кожним із вищезгаданих осіб головний герой веде діалоги на політичні теми, в яких перемелена купа різноманітних подій, ідей та поглядів, без чіткої суті та структури. Це не спроба показати людей з конкретної епохи, як у фільмі «Кіборги», а швидше спроба виправдати беззмістовність твору, шляхом спекуляції іменами історичних осіб та трагічних подій, які відбувались та відбуваються на території України.
До речі, незважаючи на те, що травму пережив головний герой і, в теорії, вищезгадані «глюки» мають бути лише в нього, це не заважає іншим персонажам сучасності, наприклад, сепаратистам, яких зустрічає на своєму шляху Сашко, бачити тих самих історичних осіб. Взагалі розбирати сюжет «Посттравматичної рапсодії» - справа невдячна. У нас тут авторський твір, артхаус, і якщо ви щось не зрозуміли, а репліки персонажів нагадують вам ахінею, вас вважатимуть обмеженими. Байдуже, що твір беззмістовний, а його ідея і посил швидше за все незрозумілі навіть сценаристові.
Зате видно явну спробу Корчинського переплюнути самого Шекспіра (про що прямо говориться у кінці фільму), тому персонажі «Посттравматичної рапсодії» говорять поетичною вимовою. Тільки ось Шекспір знав, як написати п’єсу дійсно поетично, а сюжет подати переконливо і структуровано, а Корчинський лише сів у калабаню. І патріотичні фрази, які у «Рапсодії» подані пафосно і непереконливо, лише погіршують ситуацію.
Оскільки «Посттравматична рапсодія» - це екранізація п’єси, то фільм представляє собою набір камерних сцен. З декорацій тут є лише земля і пара обгорілих дерев, а на задньому фоні (що символічно) – непроглядний туман. Є, правда, ще сцена в театрі на початку фільму, де не зв’язаний з основним сюжетом кобзар співає пісню. Тут слід відзначити, що, незважаючи на заявлений скромний бюджет, картинка у фільмі цілком пристойна, та й оператор старався вибирати нормальні плани. А ось зі звуком серйозні проблеми – дуже часто персонажі щось бубнять собі під ніс і ковтають слова.
Про акторів можна було б сказати, що вони грають непогано, якби це була театральна постановка. Але ж це все ж таки фільм. Назар Борушок в ролі Сашка досить монотонно зачитує репліки, і лише в кінці фільму, коли камера бере крупний план обличчя головного героя, актора нарешті прориває на більш-менш непогану гру. Але в цілому, Борушкові явно бракує досвіду, бо він не зміг створити персонажа, за якого хотілося б уболівати чи хоча би співчувати йому. З відомих людей у фільм затесався Ілля Кива в ролі Нестора Махна. Незважаючи на те, що у Киви лише хвилина екранного часу і пара реплік, видно, що актор з нього ніякий. Також у фільмі з’явився Анатолій Пашинін в ролі Манштейна. Актор хороший і харизматичний, але тут йому по суті грати нічого. Слід відзначити, що Пашинін пішов воювати добровольцем на Донбас в складі Збройних Сил України, а у фільмі він погодився грати за міномет, тому претензій до актора немає жодних.
В цілому, фільм «Посттравматична рапсодія» залишає неприємні враження. Немає нічого, за що фільм варто було б дивитися: ні цікавого сюжету, ні розумних діалогів, ні яскравих персонажів, ні грамотного викладення історичних події в поетичній формі. Радує лише те, що хронометраж фільму складає трохи більше години – творці фільму вирішили не розтягувати тривалість дивакуватих авторських марень.
