У гонитві за "мерсом"

На екрани України виходить черговий "довгобуд" - стрічка за повістю Кузьми Скрябіна "Я, Побєда і Берлін", шлях до глядача якого почався чотири роки тому. У авторів вийшов цілком легкотравний продукт, що має шанси завоювати глядацькі симпатії - хоча варто тримати в пам'яті, що всім шанувальникам того чи іншого кумира догодити часом дуже і дуже складно.

На даху, з якого відкривається захоплююча дух панорама літнього Львова, Кузя (Іван Бліндар) та його товариші готуються до першого в їхній кар'єрі публічного концерту, що має відбутися за три дні. Але шлях до цього концерту буде непростим: герой купить у якогось художника жовту "Побєду", маючи на меті вразити свою кохану Барбару, отримає пропозицію від друга-бізнесмена Барта пропозицію змотатися до Берліна, де можна буде махнути не дивлячись диво сталінського автопрому на диво автопрому німецького, пристане на цю пропозицію, зіграє на сцені берлінського андерграундного клубу й повернеться додому, остаточно визначившись зі своїм життєвим призначенням.

Знімати фільми про кумирів завжди складно. Знімати фільми не просто про кумирів, а й за їхніми (практично) автобіографічними книгами складно подвійно. Складно тому, що величезна армія шанувальників кумира, кожен солдат якої має своє уявлення про нього, і будь-який відступ від виплеканого іміджу буде зустрінутий в багнети. Не стане винятком і стрічка Ольги Ряшиної "Я, Побєда і Берлін", хоча загалом вийшла вона цілком приємною: бадьора драматургія, не найгірша режисура й операторська робота, правильний кастинг і адекватний хронометраж не дасть глядачеві занудьгувати. Тим паче, що підбадьорювати його буде професійний саундтрек, складений із хітів Кузьми Скрябіна і виконаний цілим сонмом українських зірок. Цікаво, що ж все-таки переважити в оцінці фільму - претензії вимогливих шанувальників або ж якості самого фільму.