Дневник памяти (от Alive)

(містить незначні спойлери)

Сюжет фільму побудований за принципом фільм у фільмі. Літній чоловік у будинку престарілих читає літній жінці історію кохання, яка переносить глядача у 40-ві роки минулого століття. Бідний, але щирий і романтичний юнак Ной закохується у багату, але життєрадісну і відверту дівчину Еллі. Соціальна невідповідність і воля батьків дівчини перешкодають запалати коханню на всю силу, але і не можуть звести його на нівець. Керований почуттями та тугою за коханою, Ной іде на війну, а по поверненню вірішує здійснити мрію дитинства - викупити і відбудувати старовинний будинок на березі озера. Еллі в цей час знаходить собі нареченого, який не тільки симпатичний і цікавий, але й влаштовує батьків. Та доля повертає все на свої місця, ставлячи перед дівчиною вибір. Ретроспективна розповідь відводить глядача від того факту, чим, насправді, є це читання історії і яке відношення до неї мають ці літні люди...

Здавалося, такий собі "Титанік без Титаніка", або "Холодна гора" без епічності з кінцівкою у стилі "Двохсотлітня людина" без кібер-панку. Проте, завдяки свіжим обличчям та класичному підходу до романтичної драми, з притаманною їй цнотою, легкою іронією та романтикою, сублімаційною вірністю та часовою витривалістю, "Щоденник пам'яті" переходить у розряд "старого доброго кіно". А якщо додати ряд справжніх драматичних моментів, підсилених грою акторів другого плану Джоан Аллен (мати Еллі) та Джеймса Гарнера (той, хто читає історію) та дуже важливу сюжетну психотерапевтичну деталь, то стає зрозумілим чому, хоч і поспішно, фільму вже встигли напророкувати Оскарівські номінації.

Дуже вдалий в комерційному плані проект (80 мільйонів зборів у Шатах при 30 мільйонах бюджету), об'ємно висвітливши безсмертну тезу „любви все возрасты покорны" відкриває більші голлівудські двері не тільки молодим талантам Райану Гослінгу та Рейчел МакАдамс, але і режисеру Ніку Касаветісу.

7/10