Ректальні війни.
Рецензія на фільм: Зеркальні війни: Відображення перше
Прес-показу у кінотеатрі „Київська Русь" передувала шумна і забійна вечірка. Публіку добряче розігріла херсонська група "Сбей Пепелз", в репертуарі якої приємно було почути український матеріал. За тим слідував виступ каскадерів, що було дуже доречно зважаючи на тематику фільму і широко анонсовані безпрецедентні зйомки. Рекламна кампанія карколомного бойовика "Дзеркальних війн: Відображення перше" розпочалася задовго до офіційного релізу. Флеш-банери гуляли з Апорта до Яндекса. Перелік технічних новацій, наявність пари-трійки відомих у світі акторів та зведення фільму у горнилі світової кіноіндустрії були не останніми причинами, що вщерть заповнили Червоний зал „КР".
Тандем російсько-американського кіно, в якому машини - ваші, ідеї - наші, і де „з провіантом проблем не буде" оголив багато дірок і заплаток. Протистояння часів Холодної війни змінилося етапом спільної боротьби проти загрози тероризму у світі. Проте з часів „Червоної спеки" (Red heat), „Роккі 4" та „Рембо 3" набір стереотипів та кліше залишився практично таким самим. У випадку із „Дзеркальними війнами" це не допомогло ні сюжету, ні інтризі, ні видовищності.
Можливо, фільм і стане проривом у жанрі бойовика на території колишнього СРСР, проте у глобальному контексті він залишився оох як далеко позаду того ж „Топ Гана" чи „В тилу ворога" (Behind enemy lines). Тривіальний і відверто stupid сюжет оживляє всього декілька цікавих моментів.
В першу чергу, варто відзначити технічний арсенал та бойову техніку, оскільки до виробництва фільма було залучено купу військових спеціалістів. Хоча на практиці це був лише СУ-піар-хід. Для широкого загалу реальна „бочка" чи „кобра" ніяк не відрізняється від „павільйонних" фігур пілотажу змодельованих комп"ютером. Та і „кобра" була вже аж дуууже забларена. Єдине, що запам"яталося - це інтерфейс „земля" у кабіні СУ-35 - майже як у Microsoft Flight стимуляторі :). Про екшен говорити не доводиться, хоча справедливості заради: деякі сцени завдяки кількості спаленого палива виглядали досить навіть потужно.
Склалося враження, що імениті Малькольм МакДауел („Механічний апельсин", „Калігула"), Арманд Ассанте („Одісей", „Стриптиз") та Рутгер Хауер („Той, що біжить по лезу бритви", „Плоть і кров") - пенсіонери, які вже довгий час сидять без роботи. Їх участь у фільмі популярності їм аж ніяк не додасть. Відпрацювали ж вони дуже добре. Одразу видно, коли актори грають і отримують від цього кайф. З вітчизняних акторів сказати щось подібне можна хіба що про Івора Калниньша. Решта просто перекочувала з низькосортної навколо кримінальної чорнухи і рада з можливості поговорити англійською. Зрозуміло, що фільм орієнтований на англомовну публіку, але, погодьтеся, важко співвіднести відкрите слов"янське обличчя із зарядкою для губ, якої не прикрив навіть куций дубляж.
Тепер про приємні деталі. Відверто порадувала інтимна сцена. Ну це звичайно не „Холодна гора", але пару позицій „на олівець" можна взяти :)). Кольорові блимаючи субтитри нагадали про „Чоловік у вогні" (Man on fire), але лише нагадали. Особливе спасибі маркетологам і лінгвістам - з такою назвою фільм може далеко піти..., хоча відвертий натяк на "Відображення друге" може нарватися на українську приказку "Не кажи гоп...".
Здивувала практична відсутність саундтрека - чи то грошей не вистачило, чи то ліпили нашвидкоруч. Було пару непоганих спроб жартів, але вони губилися в загальному морі передбачуваного і плоского дійства.
Фільм був грою не на свому полі - тому поразка закономірна і передбачувана.
Радує лише те, що поряд із "Дзеркальними війнами" у російському кінематографі з"являються такі фільм як "72 метри", або "Космос як передчуття".
3.5/10
Alive 6 січня 2006
