Ретроспектива Майї Дерен (2011)

Ритуал у перетвореному часі
Ritual in Transfigured Time
США , 1946, 15’
У ритуалі форма еквівалентна значенню. У цьому сенсі фільм є танцем. Якість окремого руху і, перш за все, хореографія створені переважно засобами кіно: зміною швидкості камери, встановленням зв'язку між жестами, що не пов'язані у реальності, та іншими подібними прийомами. Фільм наділяє танцем тих, хто не є танцорами, і лише в одній сцені загальна структура зливається з індивідуальною дією через намір.

Пильний погляд ночі
The Very Eye of Night
США , 1959, 13’
Майя Дерен поєднує картини зоряного неба з образами танцюристів. Вони з’являються у негативі, пливучи білими постатями на тлі чорного неба. Дерен підкреслює цей ефект за допомогою панорами, що дозволяє танцюристам рухатися у межах зображення та поза ним. З багатьох текстів Дерен можна дізнатися, що вона відокремлює свої неоповідні фільми від ранніх сюрреалістичних, психологічних робіт, і вкладає в них нову метафізичну основу.

На березі
At Land
США , 1944, 15’
Фільм-фантасмагорія про жінку, що її грає Дерен, яка вирушає з океанського пляжу у дивну подорож, і дорогою зустрічає різних людей та різні подоби себе самої. Стрічка розповідає про ідею мінливості особистості та пошуки цілісної ідентичності.

Полудневі тенета
Meshes of the Afternoon
США , 1943, 12’
Казкова (або кошмарна) атмосфера «Тенет» справила вплив на багато фільмів, що були зняті пізніше, зокрема «Шосе в нікуди» Девіда Лінча (1997). Обидва фільми зосереджують увагу глядача на кошмарі, вираженому у невловимому роздвоєнні персонажів та використанні «дисоціативної фуги», що займає важливе місце також у ритуалі вуду. За допомогою закільцьованих повторів символічних зображень, винахідливого монтажу, різноманітних ракурсів зйомки та заповільнення Дерен міняє місцями об’єктивну та уявну реальність.

Божественні вершники: живі боги Гаїті
Divine Horsemen: The Living Gods of Haiti
США , 1947, 50’
Це хроніка подорожей Майї Дерен до Гаїті, яка є своєрідним кінематографічним дослідженням гаїтянських танців. Матеріал стрічки зібрано між 1947 і 1951 роками та змонтовано Тейджі й Черелом Іто вже після смерті Дерен. Фільм починається сценами підготовки до фестивалю, присвяченого богині Лоа. Назва «Божественні вершники» походить від вірування, що Лоа «сідлає» танцюристів, подібно до того, як людина сідлає коня. Відтак полонені тіла танцюристів передають божественне явлення у «надлюдських» екстатичних рухах.

Хореографічний етюд для камери
A Study in Choreography for Camera
США , 1945, 3’
Історично склалося так, що поле, храм та театральна сцена були місцями, де потенціал і можливості танцю втілювалися в образи емоцій та ідей. У цьому фільмі за допомогою використання техніки кіно показано простір у динамічній співучасті з хореографією. Таке поєднання надає камері роль повноправного творця дійства, позбавляючи її звичної ролі спостерігача, чутливого ока.